Кожен хоча б раз у житті житті замислювався про майбутнє та уявляв, як все може скластися. Хоч всі ми розуміємо, що ідеальним воно не буде, але надія не помирає. Одне я знаю точно, наше майбутнє – це наслідки того, що ми робимо для нього зараз. Тому, яким я бачу його?
Яким я бачу своє майбутнє?
«Звичайно, як будь-хто інший, уявляю його світлим та сонячним, де у мене є робота мрії, хороший та стабільний дохід, а також підтримка з боку моєї майбутньої сім’ї»
Що на мою думку потрібно робити, щоб мати роботу мрії?
«Я вважаю, потрібно розвивати свій розум, практичні навички, наполегливість та старанність. Також важливо спілкуватися із цікавими людьми, які можуть не лише вказати на помилки, а й навчити чогось нового»
Як я вважаю, від чого залежить майбутнє?
«Майбутнє починається сьогодні – це мій девіз по життю. Я впевнена, що той фундамент, який ми закладаємо в теперішньому, позначиться на нашому майбутньому. А от в кого він буде міцним, а у кого хитким, залежить від кожного особисто»
Ким я бачу себе в майбутньому?
«Однозначно хорошою людиною, яка завжди готова буде до не лише на словах. Щодо майбутньої професії, як і будь-хто інший я не знаю, як і що буде через хвилину, так і яка професія чекає мене в майбутньому. Головне, щоб це була не лише робота, а те, що приносить задоволення»
Чи є у мене вже якісь плани?
«Я лише знаю, що хочу, щоб моя робота мені подобалась. Ось це і є мої плани на майбутнє – шукати власний шлях у житті, щоб прожити його не дарма»
Чи можна будувати плани на майбутнє?
«Я вважаю, не лише можна, а й потрібно планувати своє майбутнє та прикладати зусилля для того, щоб втілити свої плани у життя»
Що вплинуло на вибір факультету?
«Мабуть, з усіх інших, факультет філології та журналістики здався мені найбільш цікавим та неочікуваним, я точно знала, що тут не занудьгуєш»
Чи є у мене людина на яку я рівняюся?
«Ні! Я вважаю, що потрібно не рівнятися на когось, а ставати тою, на кого рівняються. Звичайно, багато людей, які досягли висот у житті, якісь перемоги, нагороди та пізнання, але це тільки їхні досягнення та їхній шлях, який ніколи не буде такий, як у нас»
Що важливо мати для щасливого майбутнього?
«Важливо мати підтримку близьких, які завжди скажуть, що ти все робиш правильно та недаремно»
Що б я хотіла порадити собі на майбутнє?
«Завжди! Завжди надіятися! Та довіряти тільки собі»
Русская классическая литература 19 века – это литература «вечных тем». Русские писатели стремились ответить на сложные вопросы бытия: о смысле жизни, о счастье, о Родине, о природе человека, о законах жизни и Вселенной, о Боге… Но, как люди с активной жизненной и общественной позицией, русские классики не могли стоять в стороне от актуальных проблем своего времени. В связи с этим «вечные темы» в русской литературе выражались, как мне кажется, через поиск «героя времени».
Так, «Горе от ума» А.С. Грибоедова отражает извечную проблему «отцов» и «детей». Александр Андреевич Чацкий протестует против старых порядков, укоренившихся в российском дворянстве. Герой комедии борется за «новые» законы: свободу, ум, культуру, патриотизм.
Прибыв в дом Фамусова, Чацкий мечтает о дочери этого богатого барина - Софье. Но здесь героя поджидают лишь разочарования и удары. Во-первых, выясняется, что дочь Фамусова любит другого. Во-вторых, что люди в доме этого барина – чужие для героя. Он не может согласиться с их взглядами на жизнь.
Положение Чацкого в комедии незавидно. Его борьба трудна и упорна, но победа нового, по мнению Грибоедова, неминуема. Слова Чацкого разнесутся, будут повторяться всюду и произведут свою бурю. Они уже имеют огромное значение среди «новых», прогрессивных людей. Таким образом, писатель решает вопрос «отцов» и «детей» в пользу детей.
Другой русский писатель, творивший во второй половине 19 века – И.С. Тургенев – также затрагивал этот вечный вопрос. Его роман «Отцы и дети» несколько по-другому решает проблему взаимоотношений поколений. С точки зрения Тургенева, только преемственность поколений, преемственность культуры, традиций и взглядов, разумное сочетание старого и нового, может привести к позитивному развитию.
На примере главного героя – Евгения Васильевича Базарова – писатель показывает, что одно лишь отрицание, без желания построить что-то новое, приводит лишь к разрушению и смерти. Это неплодотворный путь. А отрицание своей человеческой природы – это вообще абсурд. Базаров, мнящий себя сверхчеловеком и презирающий «благородные бредни» о любви, чувствах, вдруг влюбляется. Для него это становится настоящим испытанием, которое герой, увы, не выдерживает; в финале романа он умирает. Тем самым Тургенев показывает и несостоятельность нигилистической теории Базарова, и еще раз подчеркивает необходимость преемственности поколений, ценность культуры предков, необходимость гармонии и постепенности во всем.