Объяснение:Стихотворение А. С. Пушкина «Я вас любил: любовь ещё, быть может... » опубликовано в 1829 году и относится к жанру ЭЛЕГИИ, в котором, по словам В. Г. Белинского, воплощается “благородное, кроткое, нежное, благоуханное и грациозное” начало зрелой любовной лирики поэта. В центре стихотворения переживания человека, охваченного неразделённой любовью, которая ещё живёт в душе как чувство, но смиряется по воле разума. Стихотворение подводит итог важному периоду жизни лирического “я”, когда надежды на взаимность, не оправдавшись, рухнули и на смену страсти приходит разум. Лирический герой понимает, что ему не суждено дождаться ответного чувства. Читатель ощущает драматизм безответной и гуманной любви, которой не свойственно чувство уязвлённого самолюбия. Напротив, лирический субъект исполнен заботой, желанием видеть предмет своей любви счастливым с другим. Поэтому в стихотворении три центральных образа: я, вы и другой. Чувства лирического “я” изображены наиболее полно и правдиво. Лирический субъект как бы сам убеждает себя, что его любовь — в на что указывают глаголы в времени.
Нерідко поняття «американський кінематограф» і «Голлівуд» об'єднують, але це невірно. Американське кіно це не тільки величезна кіноіндустрія Голлівуду, але і добре розвинена система незалежного кіно. Незалежне кіновиробництво не підтримується великими кінокомпаніями. З одного боку, це означає менші бюджети, з другого боку — менший тиск на режисерів. Великі кінокомпанії в першу чергу організують виробництво кінофільмів як комерційну діяльність, тому розбіжності між комерційними інтересами продюсерів фільму й інтересами режисера іноді закінчуються для фільму сумно. Найпоширеніше вимога: вирізання певних сцен, щоб у кінопрокаті фільм не одержав надто «дорослого» рейтингу. Іноді повна (режисерська) версія випускається на DVD окремим тиражем. Незалежне кіно США різнорідно: це і Культовий фільм «Безтурботний їздець» , і творчі експерименти Енді Воргола, та треш для вузького кола глядачів.
У своєму соціальному, психологічному і філософському романі “Злочин і кара”, написаному в 1866 році, Федір Михайлович Достоєвський відтворив життя Росії в 60-ті роки XIX століття, коли країна переживала потужні соціальні зрушення і зміни.
Різкій критиці Достоєвський піддає буржуазну цивілізацію, яка породжує не тільки видиме зло, але й те гірше, нелюдське, що таїться в глибині людської свідомості.
Головним героєм роману є Родіон Раскольников, колишній студент, який живе в глибокій убогості без будь-якої надії на якесь поліпшення свого становища. Але, незважаючи на те що Раскольников є всього лише “маленькою людиною”, він – яскрава індивідуальність. Він розумний, наділений видатними здібностями, схильний до самоаналізу, любить ближніх.
Але злидні, з якої вже не здатний піднятися чоловік, кімната, схожа на труну, постійні крики і стогони людей – все це спричинило за собою народження теорії Раскольникова.
Він розумів: для того, щоб змінити своє життя, долю матері і сестри, треба змінити весь існуючий порядок речей. У ньому народжується почуття протесту, і він повстає проти всього світу в поодинці, за своєю, їм самим виробленої програмі.
Аналізуючи причини існуючого у світі несправедливого порядку речей, Раскольников приходить до висновку, що на світі існує два розряди людей: “матеріал”, придатний лише для відтворення собі подібних, і генії, такі як Магомет і Наполеон, які мають право жертвувати заради своїх інтересів життями інших людей, не зупиняючись при необхідності і перед злочинами.
Для того щоб позбавити світ від несправедливості і довести собі, що він не “тварюка тремтяча”, Раскольников йде на вбивство баби-процентщіци. Він одержимий ідеєю загального блага. Бажаючи зробити світ кращим, він стає вбивцею і несе покарання за вчинений злочин. Життя підносить йому урок, який полягає в моральних муках, які він випробовує після здійснення вбивства. Достоєвський досліджує свідомість і підсвідомість героя. Підсвідомість підказує героєві, що він убив не стару, а себе, свою душу. Для цього письменник вводить у текст роману сни і бачення героя.
Вчинене зло нікому не принесло користі. Після скоєння злочину герой постійно піддається і хвороби фізичної: він часто впадає в забуття, його лихоманить. Він ослаблений, часом не може навіть піднятися з ліжка. Він уже й сам усвідомлює, що даремно запевнив себе у вищій доцільності та виправданості свого “експерименту”. У цей момент він вирішується відкрити свою таємницю Сонечці Мармеладової, яка також є злочинницею, що порушила моральний закон, занапастив свою душу. Саме Соня, її жертовність, милосердя, смиренність, покірність долі зіграли провідну роль у розвінчанні теорії Раскольникова. Він усвідомлює, що його експеримент ні до чого не привів: він не реалізував себе як надлюдина.
Започаткована їм проба довела, що Наполеон і Месія в одній особі несумісні, що тиран і благодійник роду людського непоєднувані в одній особі. Його спроба привести світ до справедливості і довести собі своє високе призначення в світі людей терпить крах. При цьому терпить крах і теорія Раскольникова. Усвідомивши неправильність своїх суджень, він зізнається у вбивстві і отримає справедливе покарання, яке з’явиться для нього звільненням від моральних мук.
Родіон Раскольников, усвідомивши згубність своєї теорії, її антилюдську, антигуманну сутність, відроджується до нового життя – “втім, – каже Достоєвський, – це вже зовсім інша історія”.
Таким чином, письменник у своєму романі проводить думку, що злочин, яку б благородну мету воно не переслідувало, неприпустимо в людському суспільстві, що теорія, спрямована на знищення навіть однієї людини, не має право на існування.