У книзі Юрія Винничука “Місце для дракона” все перевертається з ніг на голову: дракон зовсім не лютий і кровожерливий хижак, що поїдає пишних молодиць, а добрий травоїдний мрійник та романтик. Тішиться метеликам, пише вірші та читає Біблію. Біля його печери замість людських останків милують око доглянуті клумбочки мальв, а своє полум’яне дихання він спрямовує тільки вгору – щоб не нищити природу. А найцікавіше, що дракон, він же Грицько, пише вірші. Лише одна річ залишається незмінною: у світі й досі діють “драконячі закони”. Традиції, мислить володар, у князівстві якого миролюбно живе дракон Грицько, зобов’язують будь-що вбити дракона. Тож князівські посланці скликають лицарів із усіх усюд, проте, зібравшись докупи, відважні лицарі… роз’їхались, адже “лютий хижак” й гадки не мав з кимось боротися, щоб бува не завдати нікому шкоди. Ось така каламбурна зав’язка Винничукової повісті-казки. Далі, як за сценарієм, розпочинається підступна гра на людських, тобто на драконячих, емоціях: князь усе частіше навідується до свого буцімто друга дракона й розповідає про свої клопоти через нього. М’якосердий Грицько, він же “кровожерливий” дракон, погоджується битися з лицарями, щоб догодити князеві. “Життя володаря не варте й одного рядка поета”, – розпачливо промовляє Грицькові його наставник і вчитель, самотній старий пустельник. – “Навіщо виховував у ньому розуміння краси й добра? Навіщо зробив з нього поета? Поети так тяжко помирають, і нема їм на цьому світі місця, бо вони нетутешні”. Продовжуючи демонструвати весь парадокс того, що відбувається, автор укладає в уста дракона не менш парадоксальну прощальну молитву до Господа. Але чи принесло вбивство дракона спокій та мир у князівство? Ні, воно лише пробудило лихі інстинкти. “Що станеться, коли народові буде замало смерті змія, бо зло ним не вичерпалось? Що буде, коли він кинеться шукати й інші джерела зла? Одного дракона на всю державу замало. Де взяти ще стільки драконів, аби кожен мав кого розп’ясти? Де взяти стільки юд, аби мали на кого перекласти провину? Коли народ не має кого проклинати – сили його підупадають. Боже! Пошли нам драконів!” – роздумує автор. Доповнює ці апокаліпсистичні роздуми фастасмагорія про тоталітарне місто щурів “Ласкаво в Щуроград”. Автор говорить вустами головного персонажа: “Ми народ ліриків, а не воїнів. І вже тому приречені на загибель. Народ, що не породив жодного диктатора, не може називатися нацією. Це лише юрба, об’єднана мовою, вишиванками й піснями про безсмертя. Зважте – співають про безсмертя, перебуваючи на порозі смерті!”.
Подробнее - на -
Объяснение:
Сочинение Образ Васютки
Васютка – главный герой рассказа «Васюткино озеро» Виктора Петровича Астафьева. Полное его имя Василий Шадрин. Мальчику тринадцать лет. Его отец, Григорий Шадрин, работает начальником бригады рыбаков.
Васютка для своих тринадцати лет уже очень много чего знал и умел. Этим в то время могли похвастаться не все ребята. Мальчик очень часто ходил вместе со своим отцом к нему на работу. Почти всегда рыбаки рассказывали разные истории, щелкая орехи.
Вася всегда ходил в лес за орехами для рыбаков или так побродить. Он хорошо разбирался в птицах, умел стрелять из ружья, мог развести костер в дождь и приготовить еду. Так же он знал, как лучше всего экономить патроны. У Васи была хорошая сила воли: чтобы не тратить хлеб, он его повесил на сук. И все это ему очень сильно пригодилось, когда он потерялся. Так же он знал в каких водах водится рыба. Именно это знание очень сильно ему выбраться из леса. Мальчика этому научила жизнь по «таежным законам». Он вырос в таежной местности и знал всего-навсего один город – Игарка. Васютка умный, шустрый, храбрый, мужественный, смекалистый наблюдательный и любознательный человек. Вася очень хотел узнать побольше о жизни.
О его внешности известно очень мало. Автор лишь показал нам, что он невысокий и у него густые брови.
Семья Васютки состоит из четырех человек – мама Анна, отец Григорий, сам Вася и дед Афанасий.
Однажды Василий очередной раз пошел за орехами для рыбаков. Мальчик погнался за глухарем и неожиданно потерял отметки на деревьях. Сначала мальчику стало страшно, но он всегда вспоминал поговорку отца и деда: «тайга не любит хлипких». Тогда Вася сразу брал себя в руки, перебарывал свой страх. Мальчик знал, что если он будет бояться, то он может и не найти выход из леса. Он провел в тайге четыре дня. Когда Василий пытался найти выход, он случайно набрел на озеро. В нем водилось очень много белой рыбы. Мальчик смог определить, что это проточное озеро. Благодаря этому он нашел реку Енисей, возле которой был его город. Когда Васютка выбрался, он рассказал об озере семье и рыбакам. Спустя два дня отец с бригадой и Васюткой направились посмотреть на то озеро. Теперь там ведут промысел, а озеро стали именовать Васюткиным.
Источник: Характеристика и образ Васютки из рассказа Васюткино озеро 5 класс сочинение
когда я вспоминаю лето
я вспоминаю красоту
и радость и веселье
и всех своих друзей.
и осенью я вспоминаю лето
и лучше мне становится в душе.
и если вы меня поймёте
вы вспомните весёлые деньки
и вам всем станет хорошо.
я расскажу о наших приключениях
и я закончу свой рассказ