Ріс собі невеличкий кущик. Щоранку будили його промінці сонця, він солодко потягався, вмивався і відкривав свої блакитні очі. І все було добре, тільки ніхто на нього не звертав уваги, і він часто плакав.Одного разу побачила його чарівниця-фея. Вона почула, як він схлипував, тому підійшла і запитала:— Хто це плаче?— Це я, — відповів тонесенький голосок.Фея підійшла і побачила невеличкий кущик з блакитними зірчастими оченятами.— Чому ж ти плачеш? Хто образив тебе?— В мене зовсім немає друзів, на мене ніхто не звертає уваги, адже в мене немає запаху.Фея була доброю. Вона заспокоїла його і сказала:— Не плач, любий, запаху дати тобі не можу, але ти будеш квітнути довше за всі інші квіти, будеш квітнути і тоді, коли друзі твої будуть довго спати. Коли чарівниця хотіла вже йти, кущик напружив свої листочки «і тихенько попросив:— Добра фея, будь ласка, дай мені ім’я, адже я без імені… — Добре, любий, посміхнулася фея. – Тебе будуть звати Барвінком.«Барвінком» або «перемагаю». Це за те, що ти бажаєш вистояти
