економічний розвиток провідних країн світу характеризувався переходом від мануфактури, з її ручною ремісничою технікою, до великого машинного фабрично-заводського виробництва. він забезпечував впровадження у виробництво і транспорт системи робочих машин, парових двигунів, створення самостійної
машинобудівної галузі
у соціальному плані призвів до формування соціальної структури індустріального суспільства: буржуазія і пролетаріат стали основними суспільними верствами. відбулися зміни і в середовищі буржуазії: замість купця головну роль почав відігравати фабрикант. завершення
промислового перевороту знаменувало остаточну перемогу індустріальної цивілізації над аграрною (феодалізмом).
промисловий переворот - це світовий процес, що визначався загальними законами й одночасно мав особливості у кожній країні.
першою здійснила промисловий переворот ія в останній
третині xviii - середині xix ст. але передумови промислового перевороту визріли вже в середині xviii ст. буржуазна революція розчистила шлях для швидкого розвитку індустріального суспільства. аграрний переворот і політика огороджування створили резерв найманої робочої сили, необхідної для розвитку
фабричної промисловості. розширився внутрішній товарний ринок, в який втягувалися робітники і фермери.
мануфактурний процес досяг високого рівня спеціалізації і диференціації, вдосконалювалися знаряддя праці. винахід машин став економічною потребою людського суспільства, з'явилися
спеціалізовані мануфактури з виробництва знарядь праці. вільні кошти в руках ійської буржуазії забезпечили практичне застосування винаходів та їх швидке впровадження у виробництво. промисловий переворот в ії спирався на економічні ресурси багатьох країн, і в першу чергу ійських колоній.
український народ в xix ст. перебував у колоніальній залежності від двох імперій російської та австро-угорської. колоніальний гніт гальмував духовний розвиток нації, стримував культурно-мистецькі процеси,
кардинальні зрушення в громадській думці почали відбуватися після скасування
кріпацтва та проведення в росії земської, судової, освітньої та інших реформ.
пожвавлення громадського, наукового і культурно-освітнього життя відбивається у творчості івана нечуя-левицького, панаса мирного, олександра кониського, олени пчілки, михайла старицького. вони змалювали картини
переслідувань української інтелігенції, ворожого ставлення урядовців-шовіністів, зденаціоналізованого панства і чиновництва до найневинніших виявів української духовності. емський указ 1876 р. та урядова інструкція 1881 р. забороняють видання українських книжок, навіть увезення їх з-за кордону.
багатьох українських діячів було заарештовано й відправлено в заслання.
львів стає центром української наукової й культурно-освітньої діяльності. тут з 1868 р. починає діяти товариство «просвіта», з 1875 р. – літературне товариство ім. т. шевченка, у містах і селах галичини організовуються
бібліотеки, читальні, драматичні та музично-хорові гуртки. народовські журнали «правда» (1867 1898), «зоря» (1880 – 1897) та газета «діло» (1880 – 1939) стали трибуною всієї української літератури, сприяли розвитку критики та публіцистики. за активної підтримки і. франка та м. павлика виходять
часопис «громадський друг», збірники «дзвін», «молот», журнали «світ», «жите і слово».