Родился 9 (21) февраля 1810 год родился в Ревеле в семье чиновника. Его детство в Эстляндии, где его отец, коллежский секретарь Иван Андреевич Истомин[1]., служил секретарем в Эстляндской казенной палате. При крещении получил имя Владислав, под этим именем он упоминается во всех официальных документах до 1830 г.
В 1823 году поступил в Морской кадетский корпус, в 1827 году был выпущен в звании гардемарина.
По окончании Морского корпуса получил назначение на линейный корабль «Азов», на котором в составе эскадры вице-адмирала Гейдена, совершил поход из Кронштадта в Портсмут, а затем к берегам Греции, где участвовал в Наваринском сражении 8 октября 1827 года, за отличие был награждён Георгиевским крестом и произведён в мичманы.
В 1827—1832 годах В. И. Истомин проходил службу на том же корабле совершая плавание в Средиземном море, совершенствуя своё морское образование в серьёзной военной обстановке, созданной продолжительными крейсерствами в Архипелаге и участием в блокаде Дарданелл и высадке на Босфоре. В 1830 году был представлен к ордену Святой Анны 3-й степени.
В 1832 году Истомин был переведён на Балтийский флот на фрегат «Мария».
С 1835 года проходил службу на Чёрное море на различных кораблях: люгере «Глубокий», яхте «Резвая», линейных кораблях «Память Евстафия» и «Варшава».
В 1837 году был произведён в лейтенанты и назначен командиром парохода «Северная звезда», на котором в том же году совершили плавание по портам Чёрного моря император Николай I с императрицей. Награждён орденом Святого Владимира 4-й степени и бриллиантовым перстнем.
В 1843 году В. И. Истомин был представлен к ордену Святого Станислава 2-й степени.
С 1845 по 1850 годы находился в распоряжении наместника на Кавказе князя Воронцова, принимая деятельное участие в совместных операциях армии и флота, направленных к покорению Кавказа. В 1846 году был награждён орденом Святой Анны 2-й степени, а в 1847 году за действия против горцев произведён в капитаны 2 ранга.
В 1849 году В. И. Истомин был произведён в капитаны 1 ранга, а с 1850 года был назначен командиром линейного корабля «Париж». В 1852 году был представлен к ордену Святого Владимира 3-й степени.
Нові імена старих вулиц чув, вулицю козицького перейменували на вулицю симона петлюри! ? цю новину жваво обговорювали по рації міські таксисти. утім, насправді, ніякого перейменування не було. просто дехто з вінничан цього хотів би. так само, як і перейменувати решту вулиць, які названі ще в радянські часи іменами, до яких сучасна історія дещо змінила своє ставлення. як розповів заступник міського голови микола гунько, за період незалежності україни вже перейменовано 68 вулиць вінниці. наприклад, вулицю 9 січня — на архітектора артинова. що й казати, артинов набагато ближчий місту, як його перший архітектор, аніж дата історії, яку ще й не всі знають. про колишню радянську назву центральної вулиці міста соборної тепер вже й не згадують. а про те, що до 1910 року київська називалася малою соборною взагалі мало хто знає. утім, цього року перейменування вулиць у вінниці не буде. — звісно, певні зміни потрібні, — переконаний заступник мера микола гунько. – але зараз криза, а перейменування — дороге задоволення. тільки один аншлаг (табличка. — ред.) на будинок за докризовими цінами коштував 150 гривень. зараз всі 350. навіть якщо на вулиці тільки двадцять будинків, порахуйте ці якщо на вулиці якісь підприємстваустанови, їм треба документацію змінювати. та й вінничанам не завжди зручно з певних причин. брали кредити, наприклад, і при зміні адреси треба усі документи міняти. є ще й банальна звичка. якщо мешканці звикли називати свою вулицю так, будь-яке перейменування викличе у певної частини обурення. тим не менш, перейменовувати будуть. микола митрофанович гадає, що одна з перших на черзі на перейменування — вулиця карла маркса. — я вважаю, потрібно проводити системну роботу з перейменування вулиць, — каже микола гунько. – якщо є можливість, повертатися до старої назви. якщо стара назва не влаштовує, наприклад, не пов’язана із вінницею, як от із соборною, яка раніше називалася миколаївський проспект, тоді шукати відомих людей, які на цій вулиці жили. наприклад, на вулиці володарського жив відомий художник альтман. утім, миколі митрофановичу, насправді, найбільше подобається, коли вулиці називаються, як в америці – цифрами. ніяких проблем немає, адже міняти своє ставлення до цифри сучасник не стане. а от валентину фіщуку, головлікарю міської станції швидкої , для якої перейменування завжди проблеми, подобається, коли вулицю називають на честь історичного діяча. аби тільки не політичного, наголошує він. і наводить приклад – вулиця ширшова. петро ширшов був відомим дослідником льодовитого океану, здійснював численні експедиції також і під керівництвом папаніна, на честь якого теж названа одна з вулиць у вінниці. отже, називати вулиці на честь видатних історичних діячів – лікарів, дослідників, науковців, педагогів – це прекрасна практика, вважає валентин васильович. — такі назви вулиць мають і просвітницьку мету, — зазначає головлікар станції швидкої . – тож це краще, аніж цифри чи нейтральні сонячні. єдина вулиця у вінниці, якій точно перейменування не загрожує, розташована на старому місті й маловідома навіть таксистам – це вулиця добрих сусідів. хто може мати щось проти?
На числовой оси не будет, но напишу множеством
{346456; 346458}