1. Іме́нник — самостійна частина мови, що має значення предметності, вираженої у формах роду, числа і відмінка, відповідає на питання хто? Іменники можуть означати назви істот (хто?) та неістот (що?).
2.Більшість іменників української мови змінюється за числом, належать до одного з трьох родів і змінюються за відмінками. За відмінюванням іменники української мови поділяються на 4 відміни.
3.Називнийхто?
що? сонце Родовийкого?
чого? сонця Давальнийкому?
чому? сонцю Знахіднийкого?
що? сонце Оруднийким?
чим? сонцем Місцевийна кому
на чому?на/у сонці Кличний
рід
роду
рід
роду
роду,родові
родом
у роді
пісня
пісні
пісню
піснею
у пісні
пісня
4. Родовий відповідає на питання кого ?чого?
а знахідний кого ? що?
5.зображення зверху
6.У місцевому відмінку множини іменники мають закінчення -ах (-ях): у вікнах, по морях, на дорогах, на лініях. Не плутай з російською мовою, де іменники з прийменником по мають закінчення -ам (-ям).
б) 0,07 - 0,1001 : 1,43 = 0,07 - 0,07 = 0
в) (62,1 - 61,44) : 1,2 = 0,66 : 1,2 = 0,55
г) 48 : (73,29 + 46,71) = 48 : 120 = 0,4
д) 40,28 - 22,5 : 12,5 + 1,7 = 40,28 - 1,8 + 1,7 = 40,18
е) (4,8 + 0,42 * 8,5) : 0,5 = (4,8 + 3,57) : 0,5 = 8,37 : 0,5 = 16,74
ж) 30 - 19,56 : (4,2 + 3,95) = 30 - 19,56 : 8,15 = 30 - 2,4 = 27,6
з) (2,6 - 1,04) : 0,24 * 0,8 = 1,56 : 0,24 * 0,8 = 6,5 * 0,8 = 5,2