что является причинами вырождения деревень-вот проблема, поднятая в. распутиным в тексте.
автор, размышляя о том, почему «…люди бегут из деревни в крупные мегаполисы», рассказывает нам о том, какими были деревни в прошлом веке, сравнивая годы войны с сегодняшними днями. по словам в.
распутина, раньше селяне были дружными, способными друг другу в трудную минуту, и жили люди как одна семья. сейчас в селе нет главного: «общности выживания».
в. распутин считает, что причиной вырождения деревень является отсутствие прежней общности людей, доброты.
я
согласен с мнением автора. действительно, многие деревни исчезают с карты россии не только потому, что их жители уехали жить в город, но и потому, что в жизни села многое изменилось.
молодежь уезжает, а оставшиеся жители не живут уже как одна семья, потому что исчезли из
взаимоотношений такие качества как взаимовыручка и дружба.
на вопрос «хотите ли вы жить в деревне» более 85% опрошенных ответили отрицательно. к моему удивлению, почти все респонденты не молодые люди, которых притягивает город, а народ зрелый, казалось бы, не мыслящий жизни без села.
грустно осознавать то, что маленькие и дружелюбные деревеньки могут исчезнуть с лица земли навсегда.
таким образом, можно сделать вывод, что яркими причинами вырождения деревень являются отсутствие во взаимоотношениях людей доброты, «общности выживания».
український народ в xix ст. перебував у колоніальній залежності від двох імперій російської та австро-угорської. колоніальний гніт гальмував духовний розвиток нації, стримував культурно-мистецькі процеси,
кардинальні зрушення в громадській думці почали відбуватися після скасування
кріпацтва та проведення в росії земської, судової, освітньої та інших реформ.
пожвавлення громадського, наукового і культурно-освітнього життя відбивається у творчості івана нечуя-левицького, панаса мирного, олександра кониського, олени пчілки, михайла старицького. вони змалювали картини
переслідувань української інтелігенції, ворожого ставлення урядовців-шовіністів, зденаціоналізованого панства і чиновництва до найневинніших виявів української духовності. емський указ 1876 р. та урядова інструкція 1881 р. забороняють видання українських книжок, навіть увезення їх з-за кордону.
багатьох українських діячів було заарештовано й відправлено в заслання.
львів стає центром української наукової й культурно-освітньої діяльності. тут з 1868 р. починає діяти товариство «просвіта», з 1875 р. – літературне товариство ім. т. шевченка, у містах і селах галичини організовуються
бібліотеки, читальні, драматичні та музично-хорові гуртки. народовські журнали «правда» (1867 1898), «зоря» (1880 – 1897) та газета «діло» (1880 – 1939) стали трибуною всієї української літератури, сприяли розвитку критики та публіцистики. за активної підтримки і. франка та м. павлика виходять
часопис «громадський друг», збірники «дзвін», «молот», журнали «світ», «жите і слово».
