в широком смысле музыка в любых театральных спектаклях, то есть как в постановках театра музыкального (Опера,Балет, Оперетта, Музыкальная драма,Музыкальная комедия), так и драматического. Обычно под Т. м. понимают только музыку в спектаклях драматического театра (в трагедии (См. Трагедия), драме (См. Драма), комедии (См.Комедия)). В музыкальном театре музыка — важнейшее средство характеристики образов и сценических положений, неотъемлемый компонент драматургии спектакля, в конечном счёте — ведущий проводник художественной идеи. В драматическом театре она созданию определённой эмоциональной атмосферы спектакля; наряду с прочими средствами воссоздаёт исторический, национальный и локальный колорит, углубляет характеристики персонажей, подчёркивает переломные моменты развития действия, драматические кульминации. Велика её роль в лирических сценах, в обрисовке сказочных, фантастических образов. Часто она выполняет и важную драматургическую роль.
Издавна известны формы драматического искусства, в которых музыка занимала большое место, — античная трагедия и комедия, итальянская Комедия дель арте, английские маски (См. Маска), китайский театр, театральные жанры народов Востока и др. В западноевропейском драматическом искусстве 19—20 вв. такими формами стали опера-водевиль, пролог как самостоятельная пьеса, дивертисмент.
В ряде пьес включение определённых музыкальных номеров предусмотрено самим драматургом; эти номера составляют органическую часть такой пьесы и должны исполняться во всех её постановках. В др. случаях Т. м. представляет один из элементов постановки пьесы, вводимый режиссёром в соответствии с его сценическим замыслом. Иногда режиссёр привлекает композитора, который создаёт музыкальное оформление пьесы для данной постановки. Режиссёр может также отбирать представляющиеся ему подходящими музыкальные пьесы и фрагменты из различных сочинений, не связанных с постановкой.
Т. м., включение которой в спектакль предопределено драматургом, это большей частью музыкальные пьесы, исполняющиеся непосредственно на сцене (сольное и хоровое пение, игра на музыкальных инструментах, бальный или военный оркестр и др.). При этом обычно музыка звучит за сценой, актёр же только имитирует игру на музыкальном инструменте и даже пение. Часто реальному или имитируемому пению на сцене аккомпанирует оркестр, не предусмотренный сценическим действием; иногда так же ставятся и танцевальные сцены. Т. м., относящаяся к сценическому оформлению данной постановки, звучит главным образом во время немых, мимических сцен, иногда же составляет фон для монологов, диалогов и др. Наряду с привлечением артистов-музыкантов, хора, оркестра в 20 в. для музыкального оформления спектакля часто используется звукозапись.
Помимо музыкальных номеров, вплетающихся в сценическое действие, применяются и относительно крупные инструментальные пьесы, предваряющие всю постановку или отдельные акты спектакля, —Увертюра и Антракты. Такие музыкальные сочинения, по характеру образов и их развитию тесно связанные с данной пьесой, представляют разновидность программной музыки.
Многие номера Т. м., написанные выдающимися композиторами, живут и самостоятельной жизнью, исполняются в концертах в первоначальном виде (главным образом увертюры, например Л. Бетховена к драме «Эгмонт» Гёте, Ф. Мендельсона-Бартольди к комедии «Сон в летнюю ночь» Шекспира) или в осуществленных автором обработках, обычно в виде сюит (например, сюиты Э. Грига из музыки к драме Ибсена «Пер Гюнт», сюита Ж. Визе из музыки к драме «Арлезианка» Доде и др.). Для драматического театра писали многие композиторы, в том числе Ж. Б. Люлли («Мещанин во дворянстве», «Господин де Пурсоньяк» Мольера), Р. Шуман («Манфред» Байрона), О. А. Козловский («Фингал» Озерова), А. Н. Верстовский («Параша Сибирячка» Полевого), М. И. Глинка («Князь Холмский» Кукольника), М. А. Балакирев («Король Лир» Шекспира), П. И. Чайковский («Снегурочка» Островского), А. С. Аренский («Буря» Шекспира), А. К. Глазунов («Маскарад» Лермонтова). Яркие страницы Т. м. создали советские композиторы: Д. Б. Кабалевский («Гибель эскадры» Корнейчука, «Школа злословия» Шеридана), А. А. Крейн («Много шума из ничего» Шекспира), А. И. Хачатурян («Маскарад» по Лермонтову), Т. Н. Хренников («Много шума из ничего» Шекспира, «Давным-давно» Гладкова), Д. Д. Шостакович («Гамлет» Шекспира).
Шлюбна пора у лисиць настає в середині лютого і триває всього декілька тижнів. У цей час навколо однієї самки збирається декілька самців; вони не відходять від неї ні на хвилину і залицяються до неї, подібно до того, як це роблять собаки. У цей період запах їхніх виділень стає особливо різким, і частіше, ніж звично, чується їхній гавкіт. Справа не обходиться, звичайно, без бійок між суперниками. Коли самка завагітніє, вона залишає нору і поселяється в густому чагарнику, розташованому поблизу від вибраної для пологів нори. У цей час, за Бекманом, вона відвідує і розширює різні нори і нарешті поселяється в такій місцевості, яку останнім часом найменше відвідували люди і собаки. Розташована ця нора в затишному місці або лежить відкрито — на це вона не звертає уваги. У тому разі, якщо потрібної нори не знайдеться, лисиця сама вириває її або влаштовує собі кубло в дуплі дерева, під купою каміння, хмизу, або ж просто в заростях чагарнику, і м’яко вистилає його шерстю. Ще під час вагітності самка починає потроху вискубувати на собі шерсть по всьому череву, від пупка до самого горла. Вона це робить з подвійною метою: по-перше і головним чином, для того, щоб відкрити соски для очікуваного потомства, а по-друге, щоб ту шерсть використати на теплу і м’яку підстилку майбутнім дитинчатам. Пологи настають через дев’ять тижнів, або 60—63 дні, після спаровування, звичайно в кінці квітня або на початку травня. Кількість дитинчат коливається між 3 і 12; найчастіше в кублі знаходять 4—7 лисенят. За дослідженнями Пагенштехера, вони з’являються на світ сліпими та із закритими вухами; вкриті дуже гладкою, короткою бурою шерсткою з жовтуватими і сіруватими на кінчиках волосками і мають чалу смугу, яка різко виділяється на лобі, білий кінчик хвоста і маленьку білу нечітку плямочку на грудях. Вони вкрай незграбні, неповороткі та спочатку розвиваються дуже повільно. Очі у них розплющуються тільки за два тижні, однак до цього ж часу прорізаються всі зуби. Мати ставиться до них дуже ніжно, перші дні не залишаючи їх ні на мить, а згодом якщо і йде кудись, то лише вечірньої пори і ненадовго, заздалегідь вживши всіляких заходів, щоб приховати їхню присутність.Через місяць або півтора після свого народження маленькі хижаки, вкриті червонувато-сірою шерсткою, наважуються тихої днини виходити з нори, щоб погрітися на сонечку і погратися на волі одне з одним або з матір’ю. Мати приносить їм удосталь поживи та ще з перших тижнів примушує їсти і навіть ловити мишей, пташок, жаб і жуків. У цей час лисиця стає ще обережнішою і при щонайменшому шумі відводить їх назад у нору, а якщо чує переслідування, то тягне їх у зубах в іншу нору. Навіть у мить найсерйознішої небезпеки вона поспішає схопити дитинча, щоб донести його до безпечного місця. В кінці червня молоденькі лисички вже беруть участь у материнському полюванні, а іноді й самостійно вирушають на лови зайчат, маленьких мишей, пташок, не нехтуючи і жуками. В кіпці липня дитинчата зовсім залишають нору і йдуть разом з матір’ю на хлібні поля, які обіцяють їм багату здобич і забезпечують цілковиту безпеку. Коли жнива спустошать поля, вони перебираються в густі чагарники, в степи, в зарості очерету. Пізньої осені вони нарешті остаточно відділяються від матері та починають самостійне життя.
