Игорь Грабарь - известный русский художник-пейзажист. Наверное, многие видели его замечательные картины, такие как "На озере", "Сентябрьский снег" или "Зимний пейзаж". "Февральская лазурь" - одно из самых завораживающих его произведений. Но ало кто знает, что эта картина была написана случайно. Художник просто нагнулся что-то поднять и увидел фантастической красоты пейзаж. Ослепляющее своей голубизной небо, белоствольная красавица-берёза и чуть сиреневатый снег поразили Грабаря. И он, окрылённый вдохновением, написал картину "Февральская лазурь".
Зимние пейзажи всегда очень красивы. Настолько, что хочется смотреть на них вечно, так же и на картину Грабаря. На полотне он изобразил поразительной красоты момент. Небо такое ярко-синее и бездонное сверху, а не горизонте светло-голубое, чистое. Плавный переход в цветах оживляет его, оно становится более объёмным. Снег словно искрится, он окрашен во множество разных оттенков. На солнце он нежный, беловато-розового цвета, а в тени зеленовато-голубой, чем то похожий на небо. На переднем плане изображена слегка изогнутая берёзка, которая раскинула свои ветви, словно в непонятном, но очень красивом танце. Художник очень живо изобразил русскую красавицу, и иногда кажется, что она стоит прямо перед нами. На её ветви мягко опускается пушистый снежный покров, а на земле лежат глубокие сугробы, что кажется, как будто ты сейчас провалишься.
На заднем плане мы видим целую берёзовую рощу. Деревья, словно наблюдают за неким спектаклем, в котором играет наша красавица и её друзья-соседи.
Белая берёзка - символ русских лесов, лазоревое небо и сиреневато-голубой снег. Всё так и дышит приятной морозной свежестью. Мне очень нравится картина "Февральская лазурь" своей живостью, такой, что она больше похожа на фотографию. Художник отлично предал радостное настроение февральского дня. Он нарисовал всё в такой сине-голубой гамме, в какой только можно передать дыхание зимы.
Мне кажется, что вот-вот и я окажусь там, среди белых берёзок и буду вдыхать тот чистый, прохладный воздух.
У древніх греків існувала легенда про сузір'я Великої і Малої Ведмедиць. Всемогутній бог зевс вирішив взяти собі в дружини прекрасну німфу Калісто, одну із служниць богині афродіти, всупереч бажанню останньої. Щоб позбавити Калісто від переслідувань богині, зевс обернув Калісто у Велику ведмедицю, її улюбленого собаку – в Малу Ведмедицю і узяв їх на небо.
За незапам'ятного часів у царя ефіопів Цефея була красуня-дружина – цариця Касіопея. Одного разу Касіопея мала необережність похвастати своєю красою у присутності нереід – мешканок моря. Образившись, заздрісні нереїди поскаржилися богу моря Посейдону, і він напустив на береги Ефіопії страшне чудовисько – Кита. Щоб відкупитися від Кита, який спустошував країну, Цефей змушений був за порадою оракула віддати на поживу чудовиську свою улюблену дочку Андромеду. Її прикували до прибережної скелі. Кожну хвилину Андромеда чекала, що з морської пучини випірне Кит і проковтне її. В цей час герой стародавньої Греції Персей здійснював один з своїх подвигів: він проник на відокремлений острів на краю світу, де мешкали три страшні жінки – горгоны з клубками змій на голові замість волосся. Погляд горгони перетворював на камінь все живе. Скориставшись сном горгон, Персей відсік голову одній з них на ім'я Медуза. З її тіла випорхнув крилатий кінь Пегас. Дві інші горгоны, прокинувшися, хотіли кинутися на Персея, але він схопився на крилатого Пегаса і, тримаючи в руках дорогоцінну здобич – голову Медузи, полетів додому.
Пролітаючи над Ефіопією, Персей помітив приковану до скелі Андромеду. До неї вже прямував Кит, що випірнув з морської пучини. Персей вступив в смертельний бій з чудовиськом. Здолати кита вдалося лише після того, як на нього впав погляд мертвої голови Медузи. Кит скам'янілий, перетворившися на невеликий острів. Персей розкув Андромеду, привів її до Цефея, а згодом одружився на ній.Головних героїв цього міфу фантазія стародавніх греків помістила на небо. Так з'явилися назви сузір'їв Цефея, Касіопеї, Андромеди, Персея, Пегаса, Кита.
