Плене́р (від фр. en plein air — «на відкритому повітрі») — у живопису термін, який позначає передачу у картині всього багатства змін кольору, зумовлених дією сонячного світла й атмосфери. Пленерний живопис склався у результаті роботи художників на свіжому повітрі, а не у майстерні. Аналогічно — в інших галузях творчості (скульптурі).
Або
Пленер (франц. plein air, буквально — відкрите повітря) в живопис, термін, що означає передачу в картині всього багатства змін кольору, обумовлених дією сонячного світла і навколишньої атмосфери. Пленерная живопис склався в результаті роботи художників на відкритому повітрі (а не в майстерні), на основі безпосереднього вивчення натури з метою можливий повнішого відтворення її реальної подоби. Деякі моменти що передбачають появу пленерной живопису, можна прослідити в творчості майстрів італійського Відродження і художників 17 ст Проте по суті принципи П. набувають поширення в 1-ої половини 19 ст (Дж. Констебл в Англії, А. А. Іванов в Росії). Провідниками П. в середині 19 ст виступають майстри барбізонськой школи (Т. Руссо, Же. Дюпре, Н. Ст Діаз, Ш. Ф. Добіньі), а також До. Коро. Якнайповніше вираження принципи П. знайшли в 2-ій половині 19 ст в творчості майстрів імпресіонізму (саме тоді термін «П.» починає широко уживатися) — До. Моне, До. Піссарро, О. Ренуара і ін. У Росії в 2-ій половині 19 — початку 20 вв.(століття) значних успіхів в пленерной живопису добиваються Ст Д. Поленов, І. І. Льовітан, Ст А. Серов, До. А. Коровін, І. Е. Грабарь. Інтерес до проблеми П. зберігається і в живописі 20 ст
Государственная Третьяковская Галерея
На картине на переднем плане изображено озеро, за ним густой темный лес. У озера на камне сидит девушка в пестром сарафане, прижав колени к груди, волосы ее распущены. Лицо грустное.
Композиция картины может показаться открытой, однако на заднем плане глухой лес, а справа наш взгляд останавливает береза. Фигура девушки вписана в овал. Деревья на заднем плане образуют прямоугольники. Художник создает спокойную композицию, почти лишенную движения.
Колорит картины темный, холодный: художник использует различные оттенки зеленого цвета, чтобы написать растения и воду. Создается впечатление глухого сырого леса. При такого колорита художник также создает ощущение покоя и печали.
Композиционным центром картины является девушка: она единственное действующее лицо, ее обрамляют деревья, только при написании ее фигуры художник использовал синюю, красную и белую краски, что сразу привлекает к девушке внимание.
Картину можно назвать: Грустная девушка.