Если в плане музыки то мой ответ будет очивиден так как в музыке нет не красивого инструмента. Каждый инструмент особеннен и звучит по своему красиво. Если в плане научного типа - то твой язык (в данном случае русский язык) главный инструмент. Так как своим языком, своими словами ты можешь объяснить то, что ты хочешь сказать или выразить так как тебе угодно (хотя это одно и тоже). Язык русский Германский, английский, китайский красивы по своему. Точного определения языку я дать не могу так как он очень большой и некоторые удивляют этому всю свою жизнь чтобы изучить все подробно. Язык - главный инструмент речи( если научного типа)
Язык - инструмент, с которого мы выражаем наши мысли, выводим их из молчания внутри собственной головы на уровень слышимости. Возьмите первый раз в руки скрипку и попробуйте сыграть вальс Мендельсона. Вам, скорее всего, посоветуют сменить её на пилу и распилить бревно, так как пользы будет больше. Для овладения игрой на любом инструменте нужны старания, и это если совсем исключить из уравнения талант. Плохой звук режет слух, плохое знание грамматики языка, нехватка лексического запаса для облечения мысли в речь режет слух не меньше. Разница только в том, что посредственного умельца игры на скрипке никуда не возьмут, ни оркестрантом, ни свадебным музыкантом. С посредственными же умельцами облекать мысль в слово мы сталкиваемся всюду. Даже в беллетристике, не говоря о повседневной жизни. Убогие в прямом и переносном смыслах тексты наводняют информационное пространство, вливаются помимо нашей воли в наши головы из неграмотных рекламных плакатов, вывесок, интернета и прочая.
Объяснение:
ОбъЗвучання та римічна організація образного слова і музики зародилися в архаїчному мистецтві, зокрема в синкретичному обрядовому дійстві. «У давніх людей поезія і музика довго йшли рука об руку, поезія була піснею, переходила з уст до уст не тільки в певній ритмічній, але також в певній, невідлучній від ритму музикальній формі» (І. Франко). Первісна колективна пісня, з якої починалася епічна і лірична поезії, з часом видозмінилася, але й досі функціонує у формі пісенних жанрів, де слово і мелодія творять єдине ціле. Давньогрецький мелос (грец. melos – пісня), релігійні пісне-співи (гімни, канти, псалми), пісні-слави часів Київської Русі, народні пісні і пісенна творчість кобзарів, акинів, ашугів, вагантів і менестрелів, українські коломийки та колядки, білоруська лявоніха, румунська дойна, італійська канцона, провансальська серенада, німецький зінгшпіль, російський романс, всесвітня естрадна пісня різноманітних жанрових відтінків є надбаннями словесно-музичного мистецтва.
На епоху Бароко (XVI–XVII ст.) припадає зародження опери як своєрідного музично-словесного утворення. У XIX ст. утверджується її «легка» модифікація – оперета, набувають популярності літературно-музичні форми – кантата, ораторія. Сучасні концертні програми нагадують яскраве дійство, у якому слово і музика домінують. Останнім часом, правда, текстова частина пісенних композицій втрачає значення, деградує, все більше віддаляється від високої поезії.
Найбільше наближається до музики віршова література, основою якої також є ритміка, суголосся (в римуванні). Тому в ритмі вальсу можна розпізнати дактилічну стопу, у жвавих мелодіях – ямб чи хорей. Дослідження ритміки віршів асоціативно веде до подібних форм у музичному мистецтві, які за своїми виражальними засобами нагадують віршотворчі.
На подібність і відмінність між поезією та музикою звернув увагу І. Франко: «Коли музика апелює тільки до нашого слуху, самими чисто слуховими враженнями силкується розворушити нашу фантазію і наше чуття, то поезія властивими їй торкає всі наші змисли [чуття]. Коли музика б’є переважно на наш настрій, може викликати веселість, бадьорість, сум, тугу, пригноблення, отже, переважно грає, так сказати б, на нижчих регістрах нашого душевного інструмента, там, де свідоме граничить з несвідомим, то поезія порушується переважно на горішніх регістрах, де чуття межує з рефлексією, з думкою і абстакцією і не раз замітно переходить в домену [сферу] чисто інтелектуальної праці» («Із секретів поетичної творчості»).
Музичні образи зацікавлювали письменників, які не тільки відображали враження, навіяні музикою, а й часом використовували у своїх творах музичні терміни: «Сад божественних пісень» Г. Сковороди, «Музикант» Т. Шевченка, «Меланхолійний вальс» Ольги Кобилянської, «Лісова пісня» Лесі Українки, симфонія (жанрове визначення автора) «Сковорода» П. Тичини, «Патетична соната» М. Куліша, «Нічні концерти» М. Бажана, «Пелюстки старовинного романсу», «Біла симфонія», «Концерт Ліста», «Скрипка Страдіварі» Ліни Костенко, «Темна музика сосон» Вал. Шевчука та ін.
⇐ Предыдущая234567891011Следующая ⇒
яснение: