Кожний народ має свої погляди на моральні якості людини. Ці погляди передаються з покоління в покоління, шліфуються і збагачуються. Одним із найбільших скарбів українського народу є середньовічна поема "Слово о полку Ігоревім". Наш народ може пишатися своїми літературними і мистецькими традиціями, адже "Слово..." — це єдина пам'ятка Київської Русі, яка здобула всесвітню славу.
З поеми ми дізнаємося про життя українського народу в сиву давнину, про його героїчну боротьбу із зовнішніми ворогами і внутрішніми феодальними чварами. У творі невідомий автор змалював героїчних захисників Руської землі, які в XII столітті вели боротьбу з половцями.
Автор із любов'ю зобразив наших героїчних предків. Перед нами виразно виростають мужні постаті, які однаково впевнено тримали в руках спис і рало. Як же треба було любити рідну землю і її народ, щоб створити такі образи!
Серед усіх персонажів твору виразно виділяється хоробрий князь Ігор Святославич. Читаючи твір, ми уявляємо його на чолі відважної дружини, яка вирушила у похід проти ворогів.
Новгород-Сіверський князь із перших рядків поеми постає перед нами як патріот: він мужньо боронить рідну землю від найзапеклішого ворога — половців. Своїм найсвятішим обов'язком Ігор вважає захист батьківщини. Він готовий віддати життя за ЇЇ свободу:
"Сповнившись ратного духу,
він навів свої хоробрі полки
на землю Половецькую
за землю Руськую".
Князь Ігор — вірний син Руської землі. Потрапивши у полон, він не втрачає надії повернутись на батьківщину, навіть подумки долає перешкоди:
"Ігор спить,
Ігор не спить,
Ігор мислю поля мірить
од великого Дону
до малого Дінця".
Такими ж вірними патріотами рідної землі були і його воїни. Вони готові віддати життя за честь батьківщини. Тому рішуче і відважно дві доби б'ються вони з кочівниками.
Ігор — безстрашний і рішучий. Ці його риси найповніше розкриваються перед початком походу на половців. Він не зважає на віщування природи, а прагне досягти своєї мети. У бою Ігор поводиться як мужній і хоробрий воїн. Моральною і фізичною силою князів Ігоря і Всеволода захоплюються і сам автор, і київський князь Святослав, який говорить: "Ваші хоробрі серця в жорстокім харалузі сковані, а в смілості загартовані".
Благородство штовхає Ігоря на до Всеволоду, адже князь розуміє, як потрібні в бою взаємодо взаємовиручка: "Ігор полки завертає, жаль бо йому милого брата Всеволода".
Але поряд із позитивними рисами Ігор має і вади. Честолюбство і нерозсудливість стали причиною поразки. Адже він виступив у похід сам, не порадившись ні з ким, навіть із київським князем. Самовпевненість і нехтування попередженням природи дорого обійшлися руському війську, про що у творі говориться так: "Ігоря хороброго полку — не воскресити!" Отже, прославляючи мужність і патріотизм князя Ігоря, автор засуджує його легковажність, честолюбство, підкреслюючи, що тільки спільними зусиллями русичів можна подолати ворога.
Більше восьмисот років минуло з часу написання "Слова о полку Ігоревім", а воно живе і хвилює серця людей.
Після знайомства з образом Ігоря у мене з'явилося переконання у непоборності народу, який має таких мужніх захисників. Образ Ігоря близький мені своїм глибоким патріотизмом, відданістю рідній землі, незламністю і відвагою
1. Набег западно-европейских воинов, 10 мин Ливонско-Псковское пограничье. Звучит спокойная умиротворяющая музыка. На поле стоят несколько стогов сена, несколько сельских жителей – девушки и парни в средневековых крестьянских одеждах собирают еще один стог. Ведущий рассказывает о тревожных буднях Северо-Западных пограничных земель Руси Пскова и Новгорода, испытывающих постоянные опустошительные набеги то ливонских немцев и чуди, то шведов, то языческой литвы и вынужденных наносить ответные удары врагу. Резко раздаются трубные звуки, звучит тревожная музыка. Показался конный разъезд ливонских рыцарей в сопровождении нескольких пеших сержантов и лучников, некоторые несут чадящие факелы. Основное пешее войско строем медленно выдвигается с немецкой стороны, становится на краю поля. Крестьяне с криками и визгом бросаются врассыпную, пытаясь убежать в направлении русской стороны. Всадники поднимают коней в галоп, догоняют бегущих, отсекая им путь к бегству. Сержанты хватают пленников, вяжут веревками. Один из всадников перекидывает девушку поперек седла и мчит в свою сторону. Кто-то из крестьян отбивается оглоблей от наседающих пехотинцев, кто-падает. Вспыхивают две копны, подожженные факельщиками, к небу поднимается черный дым. Сержанты под руководством рыцаря строят полон в цепочку, связанную веревкой и направляются к немецкой стороне.
2. Конный бой, 10 мин. Резко звучат боевые трубы, а за ними – русская тема. С русской стороны появляется дружина – 5 конников, за ними пешая рать, которая на ходу перестраивается в два крыла – правой и левой руки. Ведущий коментирует. На требование освободить полон немцы отвечают отказом, предлагая равный рыцарский конный копейный бой 5Х5. Выигравшая сторона получает полон. Всадники – русские и немцы разбиваютя на пары, выстраиваются в две шеренги – каждый напротив своего противника. Герольд (он же ведущий) последовательно называет имена и титулы бойцов, каждый из представляемых бойцов выезжает вперед и поднимает руку с копьем. Начинаются сшибки – одна пара за другой. Под громкие крики войск из седел вылетают два немца и два русских. Последняя пара – командиры отрядов сталкиваются наиболее ожесточенно – оба удерживаются в седлах, но у русского ломается копье (для ломающегося копья есть специальная вставка из бальзы). Герольд объявляет, что по рыцарским правилам из двух равных по силе турнирных бойцов победителем является тот, кто ломает свое копье о щит или шлем противника – это свидетельствует о большей силе его удара. Однако командир ливонцев отказывается подчиниться и, не желая отдавать добычу, призывает войска к битве. Источник; http://schaste.ucoz.ru/
Пётр Чайковский