Дніпро́вська ГЕС, ДніпроГÉС — п'ятий ступінь нижчої частини каскаду гідроелектростанцій на річці Дніпро. Розташована у Дніпровському районі міста Запоріжжя. Утворює найстаріше на Дніпрі Дніпровське водосховище. У 1930-ті роки відома під назвою Дніпрельстан (скорочення від «Дніпровська електростанція»).
Будівництво Дніпровської ГЕС було розпочато у 1927 році, в рамках програми індустріалізації СРСР.Внаслідок підйому води після спорудження греблі було затоплено понад 50 населених пунктів.
Перший гідроагрегат введено в експлуатацію 10 жовтня 1932 року, а вже 1939 року стали до ладу всі 9 гідроагрегатів станції загальною потужністю 560 тис. кВт. 8 турбін було поставлено американською компанією «Ньюпорт Ньюс» (англ. Newport News Shipbuilding and Drydock Company (NNS), ще одна турбіна була копією американської, вироблена в Радянському Союзі. 5 генераторів було поставлено американською компанією «General Electric», ще 4 аналогічні вироблені на Ленінградському заводі «Електросила».
Технічний нагляд за веденням будівництва здійснював полковник Г'ю Лінкольн Купер інженерного корпусу Сполучених Штатів. Він був головним інженером-консультантом проекту на за радянського уряду.
18 серпня 1941 року о 20:15 після отримання інформації про прорив німецьких військ в районі Запоріжжя греблю ДніпроГЕСу було підірвано працівниками НКВС[4]. Унаслідок вибуху 20 тонн толу (за іншими даними — амоналу) в греблі виникла пробоїна завдовжки 135 або 165 метрів, через яку ринула вниз багатометрова хвиля, спричиняючи руйнування і загибель людей, які опинились у береговій зоні. Жертви серед червоноармійців та цивільного населення оцінюються цифрами від 20 тисяч[5] до 80 -120 тисяч осіб[6]. Проте німецькій армії це ніяк не зашкодило. Деякі дослідники ставлять під сумнів число людських втрат, як не підтверджене документально, та вважають, що підрив греблі був хоч і вимушеним, але обґрунтованим кроком, оскільки боєздатність затоплених військ була низькою і вони потенційно не були здатними зупинити німецький наступ.
Вxiii в. мир потрясли нашествия монголов. они были направлены и на запад, и в переднюю азию, и на дальний восток. монголы — это общее название племён, живших к северу от китая. на руси и в европе их ещё называли татарами. сейчас возглавлявшееся монголами объединение народов принято называть монголо-татарами. чингисхан и его завоевания монгольские племена жили в постоянной вражде друг с другом. они вели кочевой образ жизни: перегоняли на новые пастбища огромные табуны коней, стала скота, перевозили вслед за ними свои переносные жилища — юрты. во главе племён стояли ханы. одному из них — темучину удалось силой и хитростью подчинить себе монгольские племена. в 1206 г. на курултае — общемонгольском собрании племенной знати — темучин был провозглашён правителем всех монголов. его стали называть чингисханом — властителем мира. когда чингисхан объединил монголов, они ещё были язычниками. позже большинство монголов приняли ислам. несмотря на свою жестокость, монголы проявляли религиозную терпимость на завоёванных территориях. они не мешали живущим там исповедовать свои религии. чингисхан задумал покорить все земли. для этого он создал огромную армию, установил в ней строжайшую дисциплину. основу этой армии составляли конные лучники, также вооружённые саблями. преимуществами монголов были скорость передвижения войск, внезапность нападения, разнообразная военная тактика. чингисхан завоевал южную сибирь, северный китай. у китайцев монголы переняли важные изобретения, в том числе порох и метательные орудия. армия чингисхана покорила цветущее государство хорезм в средней азии, северную часть ирана. монгольские завоеватели безжалостно расправлялись с населением захваченных стран и городов. они уничтожали всех сопротивлявшихся. за двадцать лет чингисхан создал огромную империю со столицей в каракоруме. порабощённые народы платили монголам дань. чингисхан провозгласил законы для монголов. в империи была учреждена почта. чингисхан покровительствовал торговле. особо охранялся от грабителей великий шёлковый путь.
