Диспозитивний метод правового регулювання передбачає впорядкування поведінки суб'єктів правових відносин шляхом установлення трьох типів юридичних правил:
1) правил, що встановлюють межі дозволеної поведінки суб'єктів. Так, ЦК України закріплює істотні умови цивільних договорів, досягнення сторонами домовленості щодо яких дозволяє кваліфікувати ці договори як укладені. При цьому законом визначається лише перелік таких умов, тоді як їхній зміст конкретизується за домовленістю сторін (наприклад, відповідно до ст. 8101 ЦК України істотними умовами договору оренди житла з викупом є, зокрема, строк, на який укладається договір, розміри і строки внесення орендних платежів; отже, сторони такого договору зобов'язані зазначити у ньому ці умови, встановивши при цьому їхній кількісний вираз на свій розсуд, тобто за домовленістю);
2) субсидіарних правил, тобто таких, що застосовуються лише в разі, якщо суб'єкти самостійно не встановили для впорядкування відносин між собою інші правила (не спромоглися, не забажали або забули їх установити). Наприклад, відповідно до ст. 632 ЦК України якщо ціну в договорі не встановлено і не може бути визначено виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору;
3) правил, що закріплюють принципи правового регулювання певної сфери суспільних відносин. Наприклад, у ст. З ЦК України закріплено принципи справедливості, добросовісності та розумності, які мають ураховувати суб'єкти цивільно-правових відносин і яким повинна відповідати їхня поведінка.
Диспозитивний метод передбачає вільну саморегуляцію суб'єктами їхньої поведінки на основі принципів права, встановлює тільки межі та процедури такої саморегуляції. Він є характерним передусім для приватного права, оскільки передбачає самостійність суб'єктів у виборі ними варіанта поведінки.
Диспозитивний метод передбачає вільну саморегуляцію суб'єктами їхньої поведінки на основі принципів права, встановлює тільки межі та процедури такої саморегуляції. Він є характерним передусім для приватного права, оскільки передбачає самостійність суб'єктів у виборі ними варіанта поведінки.
1. Статья 26, п. 2 Конституции РФ- Каждый имеет право на пользование родным языком, на свободный выбор языка общения, воспитания, обучения и творчества.
2. Статья 19, п. 3 Конституции РФ- Мужчина и женщина имеют равные права и свободы и равные возможности для их реализации.
3. Статья 19, п. 2 Конституции РФ- Запрещаются любые формы ограничения прав граждан по признакам социальной, расовой, национальной, языковой или религиозной принадлежности.
Надеюсь, что правильно ответила и чем-то