Борис Кустодиев родился 7 марта 1878 года в Астрахани. Отца, преподавателя духовной семинарии, не стало, когда мальчику было чуть больше года. Мать осталась вдовой в 25 лет и содержала четверых детей. Борис сначала учился в церковно-приходской школе, потом в гимназии. Когда ему было девять лет, в город привезли выставку художников-передвижников. Мальчика настолько впечатлила живопись, что он твердо решил научиться рисовать так же искусно. Мать нашла деньги, чтобы Борис смог брать уроки у известного в Астрахани художника Павла Власова.
Окончив семинарию, в 1896 году Кустодиев отправился учиться в Москву, но в художественную школу его не приняли: Борису уже исполнилось 18 и он был слишком взрослым. Тогда Кустодиев поехал в Петербург, где подал документы в Высшее художественное училище при Академии художеств. В училище много работал, писал с натуры, особенно увлекался портретами.
Летом 1900 года Кустодиев отправился в Костромскую губернию на этюды. Во время поездки художник познакомился с Юлией с которой обвенчался спустя три года. А в ноябре 1903 года Кустодиев окончил Академию художеств с золотой медалью и отправился вместе с женой и трехмесячной дочерью в пенсионерскую поездку: сначала во Францию, потом в Испанию.
Он захотел уйти от репинского реализма, больше не подражать учителю, писать не с натуры, а исходя из собственных представлений о русской красоте.
В 1904 году Кустодиев стал учредителем Нового общества художников. В 1905-м — начал увлекаться графикой, работал карикатуристом в журналах «Жупел», «Адская почта», «Искры».
В 1909 году Кустодиев получил звание Академика живописи.
В феврале 1927 года Кустодиев обратился в Народный комитет с дать ему разрешение на выезд в Германию на лечение. В марте разрешение было получено, как и государственная субсидия на поездку. Но уехать Кустодиев не успел: загранпаспорт был готов через 10 дней после его смерти. Художник умер 26 мая 1927 года в Ленинграде и был похоронен на кладбище Александро-Невской лавры.
Корупція як інтернаціональне глобальне явище притаманне усім країнам незалежно від політичного устрою і рівня економічного розвитку. Справа лише в масштабах і в формах участі у корупції урядових структур.
Відомо, що корупція завжди зростає, коли країна знаходиться на стадії трансформації. Оскільки Україна проходить не просто стадію демократизації державного устрою, а здійснює докорінну трансформацію економічного і політичного устрою, правової і соціальної систем, то зростання рівня корупції є об'єктивною обумовленим фактором.
Але визнання зростання рівня корупції об'єктивно обумовленим фактором зовсім не означає, що з нею треба примиритись. Корупція занадто дорого коштує нашій державі і народу як в матеріальному, так і в духовному вимірах. І справа не тільки у прямих втратах від корупції, які досягають за приблизними підрахунками аналітиків декількох десятків мільярдів доларів за рік. Не менш небезпечне те, що в суспільній свідомості вкорінюється стереотип про корупцію як етично прийнятну форму дій і «відновлення соціальної справедливості», розмивається розуміння суспільної небезпеки цього явища. Тому вивчення причин і наслідків розповсюдження корупції, систем боротьби з нею сьогодні – нагальна проблема суспільних наук, в першу чергу юридичних.
Отже, аналіз чинного законодавства про відповідальність за корупційні правопорушення дає підстави стверджувати, що в Україні створена в цілому достатня законодавча база для ефективної боротьби з корупцією. Вона передбачає цілий комплекс кримінально-, адміністративно-, цивільно-правових, дисциплінарних та інших заходів, який дозволяє притягнути до того чи іншого виду відповідальності практично будь-яку посадову особу органів державної влади, що допустила те чи інше зловживання владою чи посадовим становищем.
Важливим фактором запобігання проявам корупції є вдосконалення діяльності органів по боротьбі з корупцією.
Необхідно більше уваги приділяти своєчасному реагуванню на повідомлення громадян, засобів масової інформації, результати соціологічних досліджень про корупційні діяння та інші протиправні дії посадових осіб, поширеність корупції в окремих відомствах.
Одним із головних напрямів має бути створення умов, які б обмежували безпосередній контакт з клієнтом і таким чином унеможливлювали скоєння корупційних діянь державними службовцями.
Єдина мета зусиль усіх державних органів у цьому напрямі - це забезпечення дотримання прав і свобод громадян, якнайповнішої реалізації їхніх законних інтересів, адже єдиним чинником ефективності роботи у цьому випадку є те, наскільки громадяни задоволені виконанням зобов'язань, які бере на себе держава.
Сектор з питань оборонної, мобілізаційної, режимно-секретної роботи та роботи з правоохоронними органами апарату райдержадміністрації