Объяснение:
Женился парень. Взял девушку в жёны не из своей деревни, а из дальнего села. Пожили они, мало ли, много ли, жена и говорит мужу:
— Съездил бы ты, Иванка, мою матушку навестить.
Запряг Иванка лошадь и поехал.
Хорошо его тёща встретила. Картошку на стол поставила, грибочков солёных, пирогов с рыбой. А потом налила в миску такое, чего он никогда не ел. И кислое оно, и сладкое, не густое, не жидкое, не холодное, не горячее. Вкусное! Ел бы да ел! Две миски Иванка съел. И спрашивает тёщу:
— Это что же вы такое наварили?
— Кисель это овсяный! Неужели не знаешь?
— Не знаю! А Параска моя умеет его варить?
— Отчего ж не уметь? Умеет!
Погостил ещё немного Иванка у тёщи и домой отправился.
Едет и твердит: “Кисель, кисель, кисель…”
А навстречу прохожий. Поздоровались они. Только Иванка сказал “добрый день”, вылетело у него из головы слово. Никак не может вспомнить!
Почесал Иванка затылок и повернул обратно к тёще. Хорошо ещё, что недалеко отъехал.
Приехал и спрашивает:
— Как та еда называется, которой вы меня угощали?
— Кисель, овсяный кисель! Иванка снял шапку и проговорил в неё три раза: “Кисель! Кисель! Кисель!” Потом надел шапку и сказал:
— Теперь-то уж не забуду!
Полпути проехал, с барином встретился. Свернул коня прямо в лужу, чтобы барину дорогу уступить, шапку по обычаю снял. Да как закричит:
— Ой, потерял! Ой, потерял!
— Что ты потерял? — спрашивает барин.
А Иванка чуть не плачет:
— Такую штуку потерял, что ни за какие деньги не купишь!
— Давай вместе искать, — говорит барин, — я тебе
Засучили они рукава, стали в луже потерю искать. Барин осторожно ищет, чтобы руки в грязи не испачкать. А Иванка опустил руки в лужу по локоть, по дну шарит.
— Что же ты делаешь? — говорит барин. — Разве так найдёшь? Всю грязь перемешал. Не лужа, а кисель!
Иванка как закричит:
тебе, барин! Отыскал ты мою потерю!
Вскочил на телегу и хлестнул коня.
Барин так и остался на дороге с растопыренными руками. Потом покрутил головой и поехал куда ехал.
А Иванка уже к дому подъезжает. Выбежала жена ворота раскрыть, а он ей с телеги кричит:
— Параска! Ты кисель умеешь варить?
— Умею!
— Так беги скорее вари! А то я опять забуду, как он называется.
Наварила Параска киселя, созвали гостей, всех угостили. С тех пор в той деревне научились кисель варить. Вот и сказке конец, а кто слушал — молодец!
Объяснение:
Женился парень. Взял девушку в жёны не из своей деревни, а из дальнего села. Пожили они, мало ли, много ли, жена и говорит мужу:
— Съездил бы ты, Иванка, мою матушку навестить.
Запряг Иванка лошадь и поехал.
Хорошо его тёща встретила. Картошку на стол поставила, грибочков солёных, пирогов с рыбой. А потом налила в миску такое, чего он никогда не ел. И кислое оно, и сладкое, не густое, не жидкое, не холодное, не горячее. Вкусное! Ел бы да ел! Две миски Иванка съел. И спрашивает тёщу:
— Это что же вы такое наварили?
— Кисель это овсяный! Неужели не знаешь?
— Не знаю! А Параска моя умеет его варить?
— Отчего ж не уметь? Умеет!
Погостил ещё немного Иванка у тёщи и домой отправился.
Едет и твердит: “Кисель, кисель, кисель…”
А навстречу прохожий. Поздоровались они. Только Иванка сказал “добрый день”, вылетело у него из головы слово. Никак не может вспомнить!
Почесал Иванка затылок и повернул обратно к тёще. Хорошо ещё, что недалеко отъехал.
Приехал и спрашивает:
— Как та еда называется, которой вы меня угощали?
— Кисель, овсяный кисель! Иванка снял шапку и проговорил в неё три раза: “Кисель! Кисель! Кисель!” Потом надел шапку и сказал:
— Теперь-то уж не забуду!
Полпути проехал, с барином встретился. Свернул коня прямо в лужу, чтобы барину дорогу уступить, шапку по обычаю снял. Да как закричит:
— Ой, потерял! Ой, потерял!
— Что ты потерял? — спрашивает барин.
А Иванка чуть не плачет:
— Такую штуку потерял, что ни за какие деньги не купишь!
— Давай вместе искать, — говорит барин, — я тебе
Засучили они рукава, стали в луже потерю искать. Барин осторожно ищет, чтобы руки в грязи не испачкать. А Иванка опустил руки в лужу по локоть, по дну шарит.
— Что же ты делаешь? — говорит барин. — Разве так найдёшь? Всю грязь перемешал. Не лужа, а кисель!
Иванка как закричит:
тебе, барин! Отыскал ты мою потерю!
Вскочил на телегу и хлестнул коня.
Барин так и остался на дороге с растопыренными руками. Потом покрутил головой и поехал куда ехал.
А Иванка уже к дому подъезжает. Выбежала жена ворота раскрыть, а он ей с телеги кричит:
— Параска! Ты кисель умеешь варить?
— Умею!
— Так беги скорее вари! А то я опять забуду, как он называется.
Наварила Параска киселя, созвали гостей, всех угостили. С тех пор в той деревне научились кисель варить. Вот и сказке конец, а кто слушал — молодец!
Можливість соматичних психосоматичних взаємовпливів встановлена давно. Відомо, що життєрадісні люди, оптимісти, гумористично оцінюючи життєві ситуації менш хворіють і довше живуть. Відомо, що рани у воїнів загоюються швидше, якщо їх надихають великі ідеї, які супроводжуються підняттям настрою. Психосоматичні взаємовпливи, як психосоматичні хвороби, являють собою об'єктивну реальність. Серед складових хвороби синдромальних картин постійно співіснують ознаки соматичного неблагополуччя і симптоми зміни психіки.
Люба хвороба, навіть якщо вона не супроводжується руйнівними змінами мозкової діяльності, обов'язково змінює психіку хворого внаслідок появи нових, відсутніх до хвороби форм реагування хворого на хворобу. В цих випадках мова піде про вплив страхів, неспокою, хвилювання хворого за наслідок хвороби (своєрідних аутопсихогеній) на його особистість. Таке хвилювання має, як правило, складний характер і включає хвилювання суто індивідуальні (чим загрожує мені ця хвороба?), які завжди тісно взаємопов'язані з хвилюваннями, які мають суспільний (соціальний) характер, в зв'язку з відношеннями до даної хвороби, які склалися в суспільстві, з особливостями її соціального звучання. Останній варіант опасань найбільш яскраво виявляється при заразних, соціально небезпечних хворобах (чума, холера, сифіліс).
Порушення, які відбуваються в результаті розвитку соматичної хвороби, встановленого в організмі гомеостазу діяльності систем і органів супроводжується змінами характеру нервової імпульсації, яка надходить від таких систем (органів) в головний мозок, зміною вісцерально церебральної (соматопсихічної) рівноваги. В результаті змінюється фізіологічні параметри вищої нервової діяльності, що і складає фізіологічний механізм відхилень в психічній діяльності. Зворотній зв'язок вносить нові якості, видозмінюючи соматопсихічну рівновагу в цілому і специфіку психіки хворого.
Діапазон варіантів усвідомлення хвороби
Взаємовідносини між об'єктивним змістом хвороби і усвідомленням її розкривається краще на відносно простій моделі. Різна рана на долонній поверхні останньої фаланги вказівного пальця правої руки. Поверхня її чиста, кровотеча припинилася швидко, це звичайне, як правило, нешкідливе пошкодження тканин. Разом з тим зовнішня типовість такої рани у різних хворих супроводжується неоднаковою оцінкою, усвідомленням її: від повного душевного спокою і байдужості, сприйняття такої рани як незначного явища до панічної охопленості страхом з супроводжуючими вегетативними порушеннями.
У одного хворого ігалась саме така невгамовна реакцію ю Його уява малювала картини катастрофи, спочатку через " можливості повторної кровотечі", а пізніше у зв'язку з "можливістю зараженням правцем". Протягом тижня, коли вже зникли сліди самої рани, в хворій зміні свідомості його продовжували змінюватись уявлення про катастрофічні наслідки.