Ситуація, описана в запиті, може відбутися в будь-якому класі, але зазвичай вона характерна для класу молодших школярів (перший-четвертий клас). У цьому віці діти можуть проявляти неадекватні або неконтрольовані реакції, такі як підкидання паперу або інших предметів один одному. Однак, варто зазначити, що такі ситуації можуть траплятися і в старших класах, але імовірність цього зменшується з віком учнів.
Реакція учнів на таку ситуацію може бути різною. Деякі учні можуть посміхатися або сміятися над новим класним керівником, оскільки це нова і незвична ситуація. Інші можуть відчувати симпатію до класного керівника і бути обуреними таким безладом.
Якщо класний керівник має знання про особливості розвитку дітей цього віку, ймовірно, він буде намагатися заспокоїти учнів і зробити цю ситуацію виховною. Він може підійти до дошки, зробити паузу, подивитися на учнів з усмішкою і сказати: "Діти, давайте зробимо перерву і поговоримо про те, що трапилося. Ви, напевно, знаєте, що в перші дні у школі можуть бути ситуації, коли ми вчимося дорослішати. Це одна з таких ситуацій, коли ми можемо показати свою велику відповідальність та повагу до нового вчителя. Давайте домовимось, що ми всі будемо дотримуватися правил і створимо гарну атмосферу в класі".
У випадку, якщо класний керівник не має знання про особли
Объяснение:
В випадку, якщо класний керівник не має знання про особливості розвитку дітей цього віку, його реакція може бути іншою. Він може відчути образу або зневагу і відреагувати злістью або строгістю. Наприклад, він може поспішити до місця, з якого було підкинуто папірець, та розлютитися на учнів, наказати зайняти місця і замовити тишу в класі. Така реакція може підсилити напруженість та конфліктність у класі, а також створити погану атмосферу співпраці між класним керівником та учнями.
Важливо, щоб класний керівник у подібній ситуації звернувся до адекватних методів вирішення конфліктів та виявлення причин такої поведінки учня. Знання про особливості розвитку дітей допомагають класному керівнику краще розуміти мотивацію та можливі причини неконтрольованої поведінки. Таким чином, він може підійти до учня з розумінням та спокоєм, запропонувати йому до або поговорити про те, що трапилося.
Загалом, причина подібної ситуації може бути пов'язана з різними факторами, такими як стрес, незручність з пристосуванням до нового вчителя, бажання привернути увагу або негативний настрій. Учні можуть реагувати на нового класного керівника з цікавістю, страхом або спробою перевірити його авторитет.
Відповідь:
Этика – это наука о морали. Она описывает мораль, объясняет мораль и
«учит» морали. И на этом пути есть ряд трудностей.
Во-первых, зачем описывать мораль, если каждому и так известно, что это такое? Все мнят себя знатоками и судьями нравов. Так что этика вроде бы обречена сообщать нечто общеизвестное, разве что в проясненном и систематизированном виде.
Во-вторых, этика «учит» морали, т.е. сообщает не абстрактное, а практическое знание, которое нужно употребить прежде, чем по-настоящему его поймешь. Это знание, побуждающее действовать. Однако поучений никто не любит. Право «читать мораль» дается только людям безупречной собственной жизни, с безусловным нравственным авторитетом, каким, например, обладал для современников Л.Н. Толстой. Но все проповедники за тысячи лет не уговорили человечество поступать по совести. В общем, сколько ни скажи
«халва», во рту сладко не станет; от разговоров о добре нравы не улучшаются. К великой скорби всех моралистов оказывается, что научить морали нельзя. Но научиться можно. Нравственную позицию можно выработать самостоятельно, изучая суждения мудрецов, слова и поступки людей.
Этика предоставляет всякому мыслящему человеку свои и средства аргументации.
В-третьих, удовлетворительно объяснить что-либо в морали сложно. Разве можно точно выяснить причины существования несправедливости, причины, по которым благородство оказывается осмеянным, а негодяи торжествуют? Как будто наше негодование по поводу предательства или хамства уменьшится, если доказательно изложить, как и почему это происходит.
Добрые же поступки объяснить еще сложнее.
Ведь добро обычно делают не почему-то, не потому, что мне растолковали, что есть добро, а потому, что я не могу иначе. Есть нравственные очевидности, которые не держатся ни на каких доказательствах. Еще
Ф.М. Достоевский на примере своего
Раскольникова показал, что рационально обосновать можно даже преступление, а вот теорему добра доказать не удается. Потому надо привыкнуть, что в этике нельзя получить такой ответ, как в математике: однозначный, логически доказанный и экспериментально проверенный. Это только для «крошки-сына» в стихотворении В.В.
Маяковского так ясно, «что такое хорошо, а что такое плохо». На самом деле ни одно суждение здесь не является окончательным.
И как акробату нужно быстро перебирать ногами, чтобы удержать равновесие на шаре, так и в этике надо переходить от тезиса к тезису, от одной точки зрения к другой, чтобы общая сложная картина морали представала в истинном свете.
Разбирая теорию морали, мы сталкиваемся с множеством проблем, в их множестве трудно найти центральную. Начав с одной, неизбежно переходишь ко всем другим.
Мораль, как запутанный клубок, свернута из нити непрерывающихся рассуждений. Мир морали – как Эрмитаж, где из каждого зала виден следующий, не менее прекрасный, и перспектива заманивает все дальше и дальше. но этот мир может обернуться и мрачным лабиринтом, где в бесконечных блужданиях нельзя определить, приближаешься ли ты к выходу или ходишь по кругу. Путаница усугубляется тем, что всякая нравственная задача может стать в данный момент главной. Там где мы, там и центр рассмотрения. Перефразируя Паскаля, мораль – бесконечная сфера, центр которой везде, а конец нигде. И в данном реферате, помимо рассмотрения структуры, функций и антиномий морали, я решила подробно рассмотреть лишь одну из ее проблем, которая мне представляется важнейшей и интереснейшей – проблему абсолютного в морали.
Свойства морали
С первого взгляда мораль выглядит как некоторые правила поведения. Правила отношения к другим людям, к обществу и к самому себе. В любом случае они формулируются в повелительном наклонении:
«будь таким!» или «не делай так-то!». Это указания не на то, что есть, а на то, как должно быть и каким должно быть. Свойство морали требовать определенного поведения называется императивностью (от лат. imperative -повелевать).
Пояснення:
Аналізуючи дану психологічну ситуацію, можна зробити наступн :
1. Клас, в якому може відбутися така ситуація: Зазвичай така ситуація може відбутися в підлітковому або старшому шкільному класі, коли учні вже набувають більшої незалежності і соціальної адаптації, а також можуть бути більші конфліктні ситуації серед учнів.
2. Реакція учнів: Реакція учнів може бути різною. Деякі учні можуть бути шоковані, інші можуть сміятися, а деякі можуть відчувати симпатію до нового класного керівника і відверто несприйнятливі до неї.
3. Реакція класного керівника, якщо він знає особливості розвитку дитини цього віку: Якщо класний керівник має знання про особливості розвитку дитини цього віку, він може виявити толерантність і розуміння. Він може спробувати заспокоїти ситуацію, відверто поговорити з учнями про поведінку та наслідки таких дій, а також залучити їх до спільного пошуку рішення конфлікту.
4. Реакція класного керівника, якщо він НЕ знає особливості розвитку дитини цього віку: Якщо класний керівник не має знання про особливості розвитку дитини цього віку, його реакція може бути більш емоційною і неадекватною. Він може висловити гнів чи розчарування, застосувати строгі санкції або навіть ігнорувати ситуацію, не звертаючи належної уваги до потреб та емоцій учнів.
5. Причина цієї події: Причина такої події може бути пов'язана зі становленням групової динаміки, бажанням показати владу, проявом ворожості, шукачем уваги або недостатнім відношенням до нового класного керівника. Відсутність авторитету Ніни Іванівни може також вплинути на формування таких ситуацій.