У сучасній психології користуються відповідною класифікацією типів темпераментів: сангвінік, холерик, флегматик і меланхолік. Кожному з цих типів властиві своєрідні психологічні особливості.
Сангвініку властиві досить висока нервово-психічна активність, багатство міміки та рухів, емоційність, вразливість, лабільність. Разом з тим емоційні переживання сангвініка здебільшого неглибокі, а його рухливість при незадовільних виховних впливах спричинює недостатню зосередженість, похапливість, а то й поверховість.
Холерику властиві високий рівень нервово-психічної активності та енергії дій, різкість і поривчастість рухів, сильна імпульсивність та яскравість емоційних переживань. Недостатня емоційна і рухова врівноваженість холерика може виявитися за відсутності належного виховання в нестриманості, запальності, нездатності контролювати себе в емоціогенних обставинах.
Флегматик характеризується порівняно низьким рівнем активності поведінки, ускладненням переключення, повільністю і спокійністю дій, міміки і мовлення, рівними, постійними та глибокими почуттями і настроями. Невдале виховання може сприяти формуванню у флегматика таких негативних рис, як млявість, збідненість і слабкість емоцій, схильність до виконання лише звичних дій.
Меланхоліку властиві низький рівень нервово-психічної активності, стриманість і приглушеність моторики та мовлення, значна емоційна реактивність, глибина і стійкість почуттів, але слабка їх зовнішня вираженість. При недостатньому вихованні у меланхоліка можуть розвинутися такі негативні риси, як підвищена аж до хворобливості емоційна вразливість, замкнутість, відчуженість, схильність до тяжких внутрішніх переживань за таких життєвих обставин, які на це не заслуговують.
Объяснение:
1. Бар'єри спілкування можуть бути зв'язані з характерами людей, їх прагненнями, поглядами, мовними особливостями, з манерами спілкування. І причини багатьох конфліктів, взаємних розбіжностей і невдоволення людей як в особистій, так і в професійній сферах не в останню чергу криються саме в нерозумінні прийомів ефективного спілкування, у невмінні ними користатися.
2. Для досягнення взаєморозуміння між людьми необхідно створювати спеціальні умови :
• розуміння мовлення партнера, з яким взаємодієш;
• усвідомлення рис і якостей партнера, з яким взаємодієш;
• вплив на особистість партнера в ситуації взаємодії з ним;
• вироблення угоди і її практичне виконання за встановленими правилами.
Для досягнення взаєморозуміння люди мають відштовхуватися від одних і тих самих постулатів спілкування і взаємодії і зіставляти предмет обговорення з однаковими соціальними зразками, нормами поведінки. Проте взаєморозуміння неможливо досягнути, якщо:
• сприйняття партнерами один одного викривлене;
• мовленнєві й інші сигнали учасниками спілкування сприймаються по-різному;
• бракує часу на осмислення й усвідомлення отриманої й переданої інформації;
• передана інформація навмисно або випадково викривлюється;
• немає можливості виправити помилку або уточнити відомості;
• немає єдиного поняттєвого апарату для оцінювання особистісних рис партнера, контексту його мовлення чи поведінки;
• у процесі виконання конкретного завдання порушуються правила взаємодії та ін.
3. Для прикладу можна навести ряд формулювань поняття маніпулювання, запропонованих Є.Доценком
- вид психологічного впливу, за якого майстерність маніпулятора використовується для прихованого впровадження в психіку адресата мети, бажань, намірів, відносин чи установок, що не співпадають з тими, які е у адресата на цей момент;
- психологічний вплив, націлений на зміну напрямку активності іншої людини, виконаний настільки майстерно, що залишається непоміченим нею;
- психологічний вплив, спрямований на неявне спонукання іншого до здійснення визначених маніпулятором дій;
- майстерне спонукання іншого до досягнення (переслідування) побічно вкладеної маніпулятором мети.
Можна виділити п'ять основних ознак, які повинні входити у психологічне визначення маніпулювання:
1. родова ознака психологічного впливу;
2. ставлення маніпулятора до об'єктів маніпулювання як до засобу досягнення власної мети;
3. прагнення отримати односторонній виграш;
4. прихований характер впливу (як факт впливу, так і його спрямованість);
5. використання (психологічної) сили, гра на слабкостях (використання психологічної вразливості).
Крім того, виявилися дещо відособленими ще два критерії:
6. спонукання, мотиваційне привнесення (формування "штучних" потреб і мотивів для зміни поведінки на користь ініціатора маніпулювання);
7. майстерність і вмілість під час здійснення маніпулятивного впливу.
