Жизнь – процесс, который очень трудно описать словами. Это понятие люди используют для описания деятельности всех существ на земле. Жизнь – это бесценный дар, данный нам самой природой. Очень трудно понять, что же это такое. Почему именно люди одарены душой, а никто иной? Почему именно мы можем ощущать, думать, веселиться и грустить? Жизнь она как вода утекает быстро ,незаметно и безвозвратно .Кажется, что человек только недавно был ребёнком и вот уже видно седину в его волосах. Годы проходят очень быстро. Важно проводить жизнь достойно, не мешать жить другим .Проживая много лет, начинаешь задумываться о прожитых годах. Надо ощущать и жить каждым часом, заботиться о близких. Помнить, что вокруг больше добрых и отзывчивых людей. Какой путь выберет каждый человек, зависит только от него самого, от его желания жить, а не выживать.
Объяснение:я не умею писать краткие эссе извини..
Останній день перед Різдвом минув. Зимова, ясна ніч настала. Глянули зірки. Місяць велично виплив на небо посвітити добрим людям та всьому світові, щоб усім було весело колядувати й славити Христа. Морозило дужче, як зранку: але зате так було тихо, що рипіння морозу під чоботом чути було за півверсти. Ще ні одна юрба парубків не з’являлася під вікнами хат; тільки місяць зазирав до них крадькома, ніби викликаючи дівчат, що прибиралися та чепурилися, хутчій вибігати на рипучий сніг.
Аж ось з димаря одної хати клубами посунув дим і пішов хмарою по небу, і разом з димом вилетіла відьма верхи на мітлі. (...)
Відьма... знялася так високо, що тільки чорною цяткою миготіла вгорі. Та де тільки з’являлася та цятка, там зорі одна по одній зникали на небі. Незабаром відьма назбирала їх повний рукав.
Три чи чотири ще блищали.
Раптом з іншого боку з’явилася інша цяточка, побільшала, почала розтягатись і вже то була не цяточка. Короткозорий, хоч би він наклав на ніс, замість окулярів, колеса з комісарової брички, і тоді не розпізнав би, що воно таке. Спереду достоту німець1: вузенька мордочка, яка безнастанно вертілася на всі боки та нюхала все, що тільки траплялося, закінчувалась, як і в наших свиней, кругленьким п’ятачком; ніжки були такі тоненькі, що коли б такі мав яреськівський голова, то він поламав би їх за першим козачком. А зате ззаду був він точнісінько губернський стряпчий2 в мундирі, бо в нього теліпався хвіст, такий гострий та довгий, як теперішні мундирні фалди; хіба тільки по цапиній бороді під мордою, по невеличких ріжках, які
Объяснение:
