Однажды зимой с телевизионных экранов прозвучало обращение врачей к зрителям: пострадавшему человеку требова¬лась донорская кровь. Люди сидели в тёплых уютных квартирах, никто не знал о делах друг друга Любой человек мог потом сказать: я не смотрел теле¬визор, я обращения не слышал. Но контролёр всё ж у большинства был. Высший нравственный контролёр — совесть. На трамваях, на такси (!) люди добирались до больницы. Дежурные медсестры выходили их встречать. За 30 ми¬нут в больницу приехало 320 человек. Пострадавший был Я захотел встретиться хотя бы с некоторыми из этих людей. Я за¬ходил в их дома, разговаривал, выясняя мотивы поступка,Главное заключалось и заключается в том, что люди эти действовали, исходя из других мотивов. Нравственный долг - их главный, их основной мотив. Поступок этих людей - не яркая вспыш¬ка, а норма поведения, и выпытывать мотив действия, направленно¬го на человеку, попавшему в беду. С особой ясностью я помню лица моих давних собеседников в мо¬менты, когда их поступок многими журналистами характеризовался как подвиг. Журналисту это следовало знать тоже. Как и то, что каждый из этих людей, вообще каждый из этих людей, вообще каждый человек преступить личное благо¬получие ради другому человеку.
Объяснение:
У сучасному світі головне не заблукати серед чужих думок, а обрати свої інтереси, адже для кожного вони індивідуальні. Потрібно створювати власний характер.
Я думаю, що найважливіша цінність – це родина. З неї починається все. Ставлення людини до оточення напряму залежить від сімейного виховання. Батьки наче «із глини ліплять» свою дитину.
Один філософ стверджував: «Сім’я – це місце, де народжується життя. І ніколи не згасає любов». Ця думка зараз надзвичайно актуальна. Сьогодні багато молодих людей не хоче створювати власні сім’ї, аби не обтяжувати себе зайвими проблемами. Але наполеглива праця із дитиною принесе лише солодкі результати: взаємоповагу, відданість, відповідальність.Більшість дітей, які виросли без батьківського піклування, мріють створити свої родини, які були б дружними і міцними.
Велика радість – це люблячі мама і тато, турботливі дідусі та бабусі, щирі сестрички і братики. Можливо, ви й не замислювалися, але найбільше горе – це втрата близької людини. У таких ситуаціях нам здається, що відриваємо частинку своєї душі. А радіємо, коли народжується маленька дитина, членів родини стає більше. Немає нічого прекраснішого, ніж родинні зустрічі, спільна вечеря та щира розмова із батьками.
