Поема Івана Франка «Мойсей» стала філософським твором, присвяченим майбутньому українського народу. Написання поеми, у якій письменник підіймає важливі проблеми, що стосуються українського селянства того часу, прийшлось на період революції 1905 року. У пролозі до цього твору визначена ідея та тема тексту. Автор шкодує, що український народ, який має тяжке життя, роз’єднаний між двома державами. Але поет твердо впевнений, що возз’єднання українських земель та визволення українців обов’язково відбудеться, що не пропадуть марно усі жертви, усі негаразди його співвітчизників.
Поему «Мойсей» Франко написав для українського народу. Він перетворив біблійну легенду і розповів про проблеми та шляхи звільнення від гніту. Зображаючи стародавніх ізраїльтян, Франко мав на увазі свій рідний знедолений народ. Дуже нагадує сорокарічне блукання ізраїльського народу в пошуках землі обітованої трагічні та сумні події в історії українського народу. А набуття Єрихона асоціюється автором з героїчною боротьбою народу України за своє національне і соціальне визволення, укріплює віру в його щасливе й прекрасне майбутнє.
Іван Франко говорить про єдність народу і вождя, проголошує історичну роль народу. Дуже яскраво про це сказано в казці про те, як дерева обирали собі короля. Автор пояснює алегорію казки:
«Дерева — се народи землі,
А король у їх колі —
Божий вибранець, син і слуга
Господевої волі».
Поет подає ідею безмежної вірності людини-вожака своєму народу. На думку І. Франка, справжнім керівником можна назвати лише ту людину, яка усвідомлює прагнення та інтереси людей. Підтвердженням цьому можуть служити проникливі слова справжнього патріота і ватажка Мойсея:
«Я ж весь вік свій, весь труд тобі дав
У незламнім завзяттю, —
Підеш ти у мандрівку століть
З мого духа печаттю».
Такі самі слова можна сказати і про життя, і про творчість Івана Франка. Сповідь-освідчення Мойсея можна назвати сповіддю самого Каменяра, бо це він устами пророка розмірковує над долею українського народу, виказує свої погляди на призначення людини, осуджує лінощі, рабську покору, закликає до боротьби. Справжній вождь народу, на думку поета, не має права сумніватися в справедливості вибраного ним шляху. Зневіра в сили народу — злочин, який повинен бути покараний.
Навіть Мойсей, який беззавітно відданий своєму народу, який він любить і за щастя та свободу якого він бореться, на одну мить засумнівався у своїй вірі. І за це був жорстоко покараний. Вождь повинен бути мужньою, цільною, відданою людиною і завжди йти поряд зі своїм народом, вірячи в його сили.
Поема «Мойсей» стала закликом і керівництвом для революційної молоді не тільки України, а й інших країн, актуальною вона залишається і в наші часи.
Объяснение:
Основною проблемою твору є людяність. Вона відчувається у думках та вчинках і Михайлика, і всіх інших позитивних героїв повісті. Людяне ставлення до інших – це невід’ємна риса їхніх характерів, практично потреба душі. Михайлик віддає голодному хлопчику та його матері частину насіння, яке він вкрав (що для нього дуже болісно) в матері заради того, щоб виміняти на можливість почитати нову книжку. Мати пробачає синові, бо бачить його доброту. Дядько Себастьян готовий завжди прийти хлопцеві на до Мати радіє дівочому щастю Мар’яни. І навпаки, людяність відсутня у вчинках негативних персонажів твору, і ми відчуваємо,
як це ранить Михайлика, як контрастує з його світом.
Поруч з Михайликом живуть різні люди. Деякі стають для нього взірцем доброти, вірності та щедрості. Такими виступають його рідні Дід, Бабуся, Батько й Мати, а також друзі та знайомі Люба, Мар’яна, дядько Себастьян та інші. Однак, навіть маленький хлопчик бачить і розуміє людську нечесність, жадібність та підступність. Вчинки Юхима Бабенка, родини священика, а також родичів його батька викликають у головного героя обурення.