український романтизм (фр. romantisme) — ідейний рух у літературі, науці й мистецтві. визначальними для романтизму стали ідеалізм у філософії і культ почуттів, а не розуму, звернення до народності, захоплення фольклором і народною мистецькою творчістю, пошук історичної свідомості й посилене вивчення історичного минулого (історизм), інколи втеча від довколишньої дійсності в ідеалізоване минуле або у вимріяне майбутнє чи у фантастику. романтизм призвів до появи романтичного світогляду та романтичного стилю і постання нових літературних жанрів — , ліричної пісні, романсової лірики, історичних романів і драм.
своїми ідеями і настановами, зокрема наголошуванням народності і ролі та значення національного у літературі і мистецькій творчості, романтизм відіграв визначну роль у пробудженні й відродженні слов'янських народів, зокрема українського. першими виявами українського романтизму були: видана 1818 у петербурзі «грамматика малороссийского наречия» олександра павловського і збірка миколи цертелева «опыт собрания старинных, малороссийских песней» з висловленими в них думками про глибоку своєрідність і самостійність української мови й української народної поезії. до виявів українського передромантизму зараховують також виданий у москві 1827 збірник «малороссийские песни» м. максимовича і п. гулака-артемовського («твардовський» і «», 1827). український романтизм виник не так як реакція проти не надто значного в українській літературі класицизму, а проти наявних у ній тоді бурлескних і травестійних традицій і розвинувся у великій мірі під впливом поглибленого вивчення народної творчості, з одного боку, та писань російських і польських романтиків — з другого. зокрема чималий вплив на утвердження романтизму в українській літературі мали українські школи в російській і польській літературах. в російській літературі провідними представниками української школи були не тільки захоплені українською екзотикою (природою, історією, народним побутом і творчістю) росіяни (к. рилєєв, о. пушкін, ф. булґарін), але й численні українці, що писали російською мовою (о. сомов, м. маркевич, є. гребінка й особливо м. гоголь). визначальними були українські теми й українські екзотичні сюжети також для творчості польської української школи— романтиків а. мальчевського, б. залєського й с. ґощинського.
сучасному світі людина завжди намагається протистояти лиху, кривді, жорстокості, захищаючи добро, правду, справедливість. Як персонаж твору, так і людина опиняється в конфліктних ситуаціях і мусять самі вирішити, обрати власний вірний шлях. Тому герой твору Б. Харчука «Планетник» повсякчас прагне довести людям свою щирість, доброту, чуйність, але вони не завжди її сприймають. Всі життєві негаразди люди пов'язують з Планетником — представником, на їх думку, нечистої сили. Сам герой твору, перебуваючи в ув'язненні, не страждає від того, що його спалять; Планетник жалкує через те, що не встиг злетіти у небо, не встиг... пізнати більшого, щоб і далі творити добро на благо інших.Для Планетника головним у житті є: любов до людини праці, сам він «ніколи не мав вільної хвилини: гнали на панщину, і він йшов, як не з косою, то з ціпом,- косив, молотив. Восени садив дерева. Викопував в лісі дубки, кленочки, яворкі і тикав їх, де було місце: навколо будинку, край вулиці, біля криниці. Взимку возився з гноєм, розносив його на город і на полі. Коли втомлений, розтирав снігом руки та обличчя - вони горіли як жар. Ще й не пахло нирками, готував живці, ховаючи їх у погребі. А з теплом ощипывал дички. Хто просив, нікому не відмовляв». За до цього образу Борису Харчуку вдається виховувати почуття поваги, любові до природи, її краси; прагнення робити людям добро, надавати безкорисливу до Ця повість-притча сповнена мотивами уславлення доброти, чуйності, щирості, працьовитості, відповідальності до справи, яку доручено, а також засудження зла, підступності, жаги до збагачення, егоїзму. На прикладі Планетника ми вчимося кожну хвилину свого життя людина повинна присвячувати для створення та примноження добра, краси на благо інших; «...жити і вдосконалюватися — піднятися до краси і сили природи, до волі і єдності». Також для Планетника головним є збереження природи, її краси і ми маємо брати з нього приклад для власних вчинків. Для того «...щоб жити і вдосконалюватися — піднятися до краси і сили природи, до волі і єдності».Ми повинні наслідувати Планетник і робити все для збереження природи. Ніколи не можна ображати ні рослинки, ні тваринки, тому що вони теж живі. «Він ніколи не зривав листя, не ламав гілля, старався не толочити постолами трави — усе живе, усе для чогось призначене. Навіщо ж його мучити й нівечити?». Про це також говорить багато повір"їв і прикмет українського народу, які так старанно вивчав сам Планетник.Нажаль, історія з Планетником – це не виключення. У всі часи люди з надзвичайними талантами, з відмінними від традиційних поглядами на життя та на оточуючий світ, люди, які не могли знайти порозуміння із своїми сучасниками, залишалися осторонь від суспільства і частіш усього відчували до себе лише вороже ставлення. Прикладом таких людей можуть бути вчені і винахідники, які набагато років перегнали свій час, але своїми сучасниками вважалися божевільними. Багато прикладів можна знайти і серед персонажів української літератури та й серед самих митців минулого та сучасного. Та це відбувалося не тільки в минулому, це може відбуватися і в наш час. Бо й сьогодні люди з передовим мисленням та новаторськими ідеями інколи не знаходять розуміння і підтримки у оточуючих, залишаючись зі своїми прагненнями один на один.
Люди, вони всі вміють розмовляти. А в світі риб всі мовчазні були, лиш одна єдина риба була говорюща. На мою думку треба сприймати всіх, незалежно хто, який. Ми всі інші не тільки за зовнішністю, а й за характером. Не можна так відсторонювати від себе людину чи рибу незалежно. Вона всередині може бути дуже обідчива і може закритися в собі. І не треба боятися показати себе, риба все старалася ввійти в колектив, але риби тікали закриваючись планиками. Але риба була дуже дружелюбна. А старий риб хоча б в він був тільки з тою громадою, яка наказала заборонити говорющій рибі користуватись водяним царством. Вони навіть не цікавились їм було байдуже чи риба виживе, чи знайде приятеля, їм було всеодно. І якщо порівняти світ людей і світ риб то краще бути в світі людей.
ответ:
,
объяснение:
український романтизм (фр. romantisme) — ідейний рух у літературі, науці й мистецтві. визначальними для романтизму стали ідеалізм у філософії і культ почуттів, а не розуму, звернення до народності, захоплення фольклором і народною мистецькою творчістю, пошук історичної свідомості й посилене вивчення історичного минулого (історизм), інколи втеча від довколишньої дійсності в ідеалізоване минуле або у вимріяне майбутнє чи у фантастику. романтизм призвів до появи романтичного світогляду та романтичного стилю і постання нових літературних жанрів — , ліричної пісні, романсової лірики, історичних романів і драм.
своїми ідеями і настановами, зокрема наголошуванням народності і ролі та значення національного у літературі і мистецькій творчості, романтизм відіграв визначну роль у пробудженні й відродженні слов'янських народів, зокрема українського. першими виявами українського романтизму були: видана 1818 у петербурзі «грамматика малороссийского наречия» олександра павловського і збірка миколи цертелева «опыт собрания старинных, малороссийских песней» з висловленими в них думками про глибоку своєрідність і самостійність української мови й української народної поезії. до виявів українського передромантизму зараховують також виданий у москві 1827 збірник «малороссийские песни» м. максимовича і п. гулака-артемовського («твардовський» і «», 1827). український романтизм виник не так як реакція проти не надто значного в українській літературі класицизму, а проти наявних у ній тоді бурлескних і травестійних традицій і розвинувся у великій мірі під впливом поглибленого вивчення народної творчості, з одного боку, та писань російських і польських романтиків — з другого. зокрема чималий вплив на утвердження романтизму в українській літературі мали українські школи в російській і польській літературах. в російській літературі провідними представниками української школи були не тільки захоплені українською екзотикою (природою, історією, народним побутом і творчістю) росіяни (к. рилєєв, о. пушкін, ф. булґарін), але й численні українці, що писали російською мовою (о. сомов, м. маркевич, є. гребінка й особливо м. гоголь). визначальними були українські теми й українські екзотичні сюжети також для творчості польської української школи— романтиків а. мальчевського, б. залєського й с. ґощинського.