Любовь! Это чувство дано человеку в награду. Не каждый в силе понять и принять его. Иногда любовь ходит рядом с человеком, но не все могут увидеть или разглядеть ее. Например было утверждение,что : «Человек не может любить два раза в жизни, возможна только одна любовь, глубокая и безбрежная, как море..»
Я считаю, что любовь, сильная и настоящая, дается человеку лишь однажды, потерять ее очень легко, а вот найти — сложнее.
Не быть любимым — это не значит не любить. Бунин, например, считал: «Всякая любовь — великое счастье, даже если она не разделена». Любить — это уже счастье и радость. Оно дает надежду и стимул в жизни человеку обрести что — то новое для себя и даже найти выход из сложной ситуации. Любовь — это прекрасно. Если она не разделена, то не стоит отчаиваться, ведь это всего лишь неудача, а любимый человек еще сможет понять, как много он теряет, а может и нет. Значит, ошибки нужно искать не в нем, а в себе, в своих чувствах, которые, возможно, уже погасли.
Я считаю, что самое страшное для человека, для его внутреннего состояния и состояния души — не любить. Любовь делает человека счастливым, а если он не любит, значит,он несчастлив.
Я считаю, что без любви невозможно прожить в жизни. Она становится блеклой, бесцветной, скучной. Немыслимо представить людей, безразличных
«Не любит тот, кто не любит всегда», — сказал Аристотель, и он действительно был прав. Не полюбив ни разу в жизни, человек так и не сможет понять, что он пропустил в своей жизни самое интересное.
Я считаю, что если человек не любит, значит, он не живет.
Мне хотелось бы верить, что каждый человек найдет в жизни свою половину, любимого человека, того, кому будет приятно говорить теплые слова.
Объяснение:
надеюсь я
Терентій Гаврилович — мільйонер, і хоча він "з мужиків", проте володіє кількома економіями, неозорими степами, на нього працює цілий штат управителів. Яким же шляхом збагатився Пузир? Шляхом гноблення простих людей, нечесних антигуманних махінацій, бо у погоні за наживою головний персонаж п'єси "Хазяїн" не гребує жодними засобами: годує робітників хлібом, замішаним на полові, намагається заплатити їм якнайменше, скуповує за безцінь овець у збіднілих селян, дає згоду на незаконні оборудки. І все це заради того, щоб "урвати" ласий шматок, яким для Пузиря є гроші й землі.
Задовольняючи свою жадобу збагачення, Терентій Гаврилович забуває про розвиток у собі позитивних душевних якостей, для нього порожнім звуком є такі слова як "освіта", "культура", "духовність".
Объяснение:
ответ: Я цілком згодна з народною мудрістю «Тоді лише пізнається цінність часу, коли він утрачений». Адже він, тобто вислів, має дуже глибоку повчальну думку, проблематика якої є дуже актуальною в наш час. І мені б хотілося довести це іншим.
Я часто питала себе: «Що таке час взагалі?». Матеріально його не існує, але він здатен на що завгодно: він, тобто час, може розлучити людей, подарувати життя, розбити серце та вилікувати душу. Зараз кожен з нас живе за індивідуальним розкладом, який містить багато пунктів досягнення головної мети чи мрії. Але, слідуючи цьому розкладу, ми втрачаємо цінність часу, котра, згодом, стає нам байдужа. І саме в цей момент трапляється щось жахливе,те, що потім змушує страждати через свою неувагу до будь-чого. Це нагадує мені кидок бумеранга – як ми ставимося до часу, тим він нам і відплатить. На цю тему можна розмірковувати ще багато часу, але треба зрозуміти, що, як би не хотілося, повернути час назад неможливо. Один день не можна прожити двічі. І навіть зараз, пишучи цей твір, я марную свій дорогоцінний час. Але я твердо знаю, що цей твір може навчити когось тим, про що він і не замислювався. Я вважаю, що найприємніше марнування часу – це проведення його з користю для себе й інших. Це – мій особистий принцип, котрий, я гадаю, не зміниться.
Цій проблематиці приділяв увагу видатний український письменник Григорій Квітка-Основ’яненко у своєму творі «Маруся». Коли Василь, повернувшись із заробітків, дізнався про трагічну смерть своєї коханої, він повністю віддався суму й печалі. В його голові дзвеніли думки, одна з яких змушувала його шкодувати про те, що він так мало часу провів зі своєю коханою Марусею. Я вважаю, що Григорій Квітка-Основ’яненко цим оповіданням хотів навчити читачів цінувати кожну мить, проведену з рідними чи коханою. Адже, життя дуже коротке, протягом якого треба проводити більшість часу з тими людьми, котрі завжди будуть з тобою.
Объяснение: