Цей вірш із циклу «В казематі» є, мабуть, найпопулярнішим поетичним твором, написаним українською мовою. Його часто цитують з пам’яті, існує кілька пісень на ці слова, й словосполучення «садок вишневий» є таким самим стереотипом українства, як і «гречкосії», «моя хата скраю» чи «хитрий хохол». «Заповіт», перекладений на десятки мов, вважається ніби «візитною карткою» Шевченка, але на відміну від апокаліптичного «Як умру, то поховайте», опис погідних травневих сутінків в українському селі є твором набагато інтимнішим, справжнім втіленням глибинного народного ідеалу життя, наповненого красою, вільною працею та небуденним змістом. Але популярність має й свої недоліки. Обидва вірші є набагато ґрунтовнішими й цікавішими, ніж те, як ми їх дуже часто трактуємо.
Найбільшим патріотом у романі зображений Іван Шрам. Він усе життя в різний б служив країні: під час війни - як воїн, у мирний час - як священник. На вівтар вітчизни він поклав життя двох своїх синів, чим ніколи і нікому не дорікає. Іван кидає свій приход, аби до прийти до влади гіднній (на його переконання) людині - Якову Сомку. І навіть коли Сомко трохи розчарував старого Шрама (гетьман легковажно поставився до поранення Петра і фактично злочину Кирила Тура), Іван не змінив своїх переконань, а продовжував допомагати Якиму. Та й гине Іван Шрам більш гідно, ніж то й же Сомко: своєю головою старий козак фактично викупає мешканців міста Паволоч. Тому справжнім еталоном патріотизму й козацької гідності в романі "Чорна рада" є саме Іван Шрам, порівняно з яким навіть Сомко (на чиєму боці всі авторські симпатії) виглядає не так героїчно.
Объяснение: