А справді, кому й що доведеш? Тільки собі гірше зробиш. Краще вже й подалі прикидатися сіреньким та поківненьким.
До того ж краще тягти, не очікуючи на батіг, ніж ковтати принизливе підстьобування.
Цілісінький день, до темряви, ходити по колу, топтати власні сліди - в цім було щось принизливе.
Супроти вітру довго не пробіжиш, і розумніше до часу прикинуться скореним, лишившист у душі вільним, аніж бути скореним насправжки.
Взагалі він ніколи не розумів обмеженості деяких коней, котрі прагнуть на кожнім кроці суперечити, огризатися, показувати свій характер. Ніби цим чогось досягне, крім батога.
Серед козаків були таємничі воїни, яких називали характерниками. Це козаки, які володіли надзвичайними, непоясненними здібностями. Що ж вирізняло їх з-поміж інших? Найперше б життя, який вони вели. Деякі з них уміли перевтілюватися у звірів, проходити крізь стіни, чути і бачити на великій відстані. Характерників також називали галдовниками (від укр. слова «галдовати» – чаклувати), або заморочниками і химородниками, через їхнє вміння напускати морок, сон і туман на людей. Назви залежали від діяльності таких козаків, рівня підготовки і майстерності. Послуговуючись сучасними поняттями, можна сказати, що вони мали екстрасенсорні здібності, були телепатами і ясновидцями, вміли гіпнотизувати. Кажуть, що деякі з них прожили понад 100 років. Характерників готували практично з народження. Змалку хлопчики ставали джурами старших мудрих козаків, від яких переймали премудрощі характерництва. Тобто духовний наставник передавав учневі те, що знав і вмів сам – у тому й полягало навчання молодих козаків. Сам процес навчання тривав багато років. Що ж треба було засвоїти характерникові? Що він повинен був робити у війську? Часто він виконував роль лікаря, надавав невідкладну до на полі бою. Лікуючи поранених, характерники здійснювали особливі ритуали. Характерники були козацькими старшинами, плекали культуру запорозького війська, оберігали давні традиції, посвячували в козаки. Саме вони закарбували історію козацтва у пісенній творчості. Так духовний досвід предків передавався наступним поколінням. Уміли і знали характерники дуже багато. Вони були найкращою частиною війська – обраними. Завдяки своїм надприродним здібностям ці люди могли керувати своєю психікою – входити в особливий психічний стан, який давав їм змогу робити неймовірне, наприклад, наводити «ману» на ворогів. Осягнувши давні знання та секрети, козаки-характерники ставали невразливими – їх не брали ні куля, ні шабля. Вони були найкращими воїнами, розвідниками. З характерників за часів козацтва створювали загони пластунів. Це були загони спеціального призначення, які могли вщент роз бити цілу армію супротивника. Характерниками були деякі гетьмани та кошові, себто козаць ка верхівка. Найвідоміші з-поміж них – Петро Сагайдачний, Іван Сірко, Іван Богун, Максим Кривоніс, Северин Наливайко.
А справді, кому й що доведеш? Тільки собі гірше зробиш. Краще вже й подалі прикидатися сіреньким та поківненьким.
До того ж краще тягти, не очікуючи на батіг, ніж ковтати принизливе підстьобування.
Цілісінький день, до темряви, ходити по колу, топтати власні сліди - в цім було щось принизливе.
Супроти вітру довго не пробіжиш, і розумніше до часу прикинуться скореним, лишившист у душі вільним, аніж бути скореним насправжки.
Взагалі він ніколи не розумів обмеженості деяких коней, котрі прагнуть на кожнім кроці суперечити, огризатися, показувати свій характер. Ніби цим чогось досягне, крім батога.