Коли Захар Беркут помер, Мирослава ще довго не могла збиратись з смертю батька , але підтримка і кохання Максима до боротися і триматися у цей важкий для не тільки Мирислави а і усієї громади час .
Пройшов рік.Завдяи Максимум Мирослава змириласяз смертю батька , і старалася не думати про це. Максим зайняв місце батька, він дбав про людей і пасіку ,а їхня громада об'єдналася і стала ще більш дружнішею. Справи йшли у верховній . Мирослава з Максимом одружилися і цінували свою сім'ю більше за все , живши душа в душу. А про Тугара Вовка ніхто не згадував , тільки люди говорили що якби він виїхав з Тухлі , і переїхав кудись інше . Але Мирославу і Максима це не цікавило , вони пробачили йому все що він накоїв , але мати з ним справи вони не хотіли , а у них усе було добре .
Це все що я змогла ❤️❤️Надіюсь до
В чарівній країні жили Добро і Зло. Добро намагалося зробити світ добрішим, щоб люди любили й одне одного, і братів наших менших. Добро приходило на до без нагадувань і благань. Нікому не робило боляче ні словом, ні діями, ні думками. Але Добро не могло в одну мить перемогти Зло та його слуг: Жорстокість, Байдужість, Заздрість, Лінь, Підступність. Добро кожного ранку сіяло насіння доброти в дитячих серденьках. Чому в дитячих? А тому, що тільки в маленькому дитячому серці здатне прорости будь-яке насіння. Кожна насінина може розквітнути чарівною квіткою, зробивши серце дитини добрим, ласкавим, ніжним. А може, на жаль, зарости чорним колючим чортополохом зі злим, безжалісним серцем. Адже Зло теж не спить. Хоча воно й ліниве, і встає значно пізніше, усе ж устигає порозкидати зле насіння. Буває, ростуть в одному серці Добро і Зло, борючись одне з одним. Тому діти інколи роблять погані вчинки. Тоді все залежить від самої дитини: яке насіння захоче вона виплекати у своєму серці, те й проросте.
Характеристика образу Климка
1.1. Цитатна характеристика героя.
• «Климко йшов босий, у куцих штанчатах, старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра, та ще в дядьковій Кириловій діжурці. Тій діжурці, як казав дядько, було «сто літ і не рвалася вона лише тому, що зашкарубла від давньої мазути. Не брали її ні дощ, ні сніг, ані сонце… Уночі вона нахолоняла, а вдень аж димувала на сонці, пахла ще дужче і пекла плечі та спину».
• «Жив… відколи осиротів».
• «Це була найбільша радість Климка — покласти перед дядьком чепурно списані зошити, а самому заходитись поратися: винести миску з дьогтяною водою, витерти підлогу, де набризкано, і тихо, покрадьки, щоб дядько не обернувся, насипати йому юшки, якої сам і наварив,— гарячої та запашної. Про зошити він ніколи не боявся, бо тільки з письма інколи мав “посередньо”».
• Дядько Кирило — Климку: «Ай, добра ж… У-у-у, такої не всяка й кухарка зварить…»
• «Він отак би й виріс серед уквітчалих ночей, якби не настали ночі інші, ночі без вогнів… Од них віяло ліками, димом польових солдатських кухонь, гарячими на сонці уламками літаків і гармат».
• «Доглядати за собою — зварити їсти, прибрати в хаті, випрати одежину — він умів і сам».
• «Найстрашніше сталося тоді, коли він, перепочивши, підвівся, щоб іти, і впав: ноги не вдержали… Він злякався, став розтирати литки, стегна, бив по них кулаками і кричав: «Ану, йдіть! Ану, йдіть мені зараз!»
• «…Йдучи з торбою за плечима понад парканами незнайомої вулиці, Климко згадував свою станцію, кожен день її життя і кожну годину…»
• Климко — Наталі Миколаївні: «Не треба вам нічого промінювати, а переходьте — це ми для вас із Зульфатом удвох просимо,— переходьте жити до нас. Ми вам помагати будемо, маленьку глядітимемо…»
• Климко — Зульфату: «Що, в нас картоплі є трохи та сала? Цього хоч би на два місяці хватило. А скоро зима. Зараз, поки тепло, треба йти. Харчів наміняємо по дорозі назад, молока, може…»
• «Климко видлубав у кишені одну тридцятку і поклав бабусі у пеляну, а сам швидко пішов геть».
• «А Климко висмикнув з торби надірвану плащ-палатку, розіпнув її в руках так, щоб затулити дівчину, і став роздивлятися, бурмочучи заклопотано перше, що стало йому на думку…»
• «Пустіть її! Це моя сестра! Сестра моя, чуєте? Вона мені за матір!!»
• «Я вам, тітонько, води наношу, дров нарубаю, чи ще щось зроблю, що скажете. Чесне слово! — Климко похапцем розкрутив дротинку на кишені і простяг жінці всі гроші, дивлячись на неї вгору хворими очима».
• «Від переїзду вдарила довга автоматична черга. Климка штовхнуло в груди і обпекло так боляче, гостро, що в очах йому попливли червоногарячі плями. Він уп’явся пальцями в діж дурку на грудях, тихо ойкнув і впав»
• Тітка Марина — Климку: «Де в тебе та й силочка береться, он скільки пройшовши голодний і холодний».
• «Я прийду до вас, тітонько Марино. Як тільки не стане голоду, так і приїду або прийду. А зараз треба мені назад, мене там ждуть…»
• «Німець таки достав його вже на льоту кулаком у груди… Климко спробував підвестися, але в грудях і в коліні заболіло, що він застогнав і поповзом, ковзаючи ліктем по грязюці й тягнучи за собою клунок, вибрався з калюжі».
• «Климко йшов помалу, бо вкрай зморився зі своєю ношею. Мішок із сіллю та харчами він перев’язав пополам і ніс по черзі то на одному, то на другому плечі. В дощ він не зупинявся, щоб десь його переждати, а йшов, напнувшись надірваною плащ-палаткою, доки несли ноги».
Орієнтовний план до характеристики образу Климка.
1) Климко-сирота.
2) Портрет і зовнішність героя.
3) Риси характеру: а) чуйний і добрий; б) благородний і щирий; в) винахідливий, мужній, вольовий; г) уважний і працьовитий.
4) Поведінка і прагнення хлопця: а) бажання навчатися; б) турботливий, співчутливий; в) відповідальний за доручену справу; г) шанобливе ставлення до дружби.
5) Значення образу Климка.
Объяснение: Сюжет.
Три дні перебував Климко у тітки Марини, сам того не відчуваючи, бо був тяжко хворим. Прокинувшись і не побачивши хазяйки, Климко підмів двір, порвав старий цупкий бур’ян попід призьбою. Тітка Марина запропонувала хлопцю залишитися у неї жити. Той відмовився. Тітка допомагає Климкові потрапити у вагон ешелону. На станції Дебальцеве німець виштовхнув хлопця з вагону і сильно вдарив його. До рідного місця треба було пройти кілометрів шістдесят.