Тютю́нник Григі́р Миха́йлович (5 грудня 1931, Шилівка, Українська СРР, СРСР — 6 березня 1980, Київ, СРСР) — український письменник-прозаїк, перекладач, педагог. Представник покоління шістдесятників. Брат письменника Григорія Тютюнника. Лауреат премії імені Лесі Українки (1980, за повісті «Климко» (1976) та «Вогник далеко у степу»; 1979), Державної премії імені Тараса Шевченка (1989, посмертно) за «Твори» у двох томах.
Народився 5 грудня 1931р. у с. Шилівці на Полтавщині у сім’ї столяра.
У 1937р. батька заарештували і відправили на заслання, з якого він не повернувся.
Учився виключно російською мовою.
Після війни вступив у Зіньківське ремісниче училище, бо там одягали і годували.
Працював на Харківському заводі ім. Малишева, але захворів на легені, повернувся в Шилівку, став колгоспником. А мусив відпрацювати 3 роки.
За «втечу» відсидів 4 місяці в колонії.
Згодом повертається на Донбас, де береться за самоосвіту.
Після армії навчався на філологічному факультеті Харківського університету.
Важко переніс у 1961р. смерть брата, Григорія Тютюнника.
Непросто було запальному Григору стримувати себе в такий бурхливий час.
Творчість:
- 1961р.оповідання «В сумерках»
- 1966р. книга «Зав’язь»
- 1969р. книга «Деревій»
- книга «Батьківські пороги»
- книга «Крайнебо»
- книга «Коріння»
- повість «Климко»
- повість «Вогник далеко в степу»
- збірка оповідань «Ласочка» та ін.
- новела «Три зозулі з поклоном»
літературний паспорт вірша в. симоненка " лебеді материнства" .літературний рід: лірика
жанр: ліричний вірш (колискова)
вид лірики: громадянська
провідний мотив: любов до матері й батьківщини.
віршовий розмір: хорей
тип римування: суміжне
форма оповіді: монолог
тема «лебеді материнства»: відтворення материнського співу над колискою дитини, в якому висловлюється тривога жінки за долю сина, чистоту його душі.
ідея : уславлення материнської любові, яка буде її дитину протягом життя; мати, як і батьківщина, єдина, неповторна для кожної людини
Объяснение:
На початку оповідання Федько постає перед нами як "чистий розбишака", в якого наче біс вселився. Він сам ніколи не був спокійний і не давав спокою іншим, збиткуючись із хлопців-однолітків і часто доводячи їх до сліз. Федьковій матері жалілися на нього і діти, і їхні батьки, за що хлопець мало не щовечора отримував від тата прочухана. Федько мужньо переносив кару, не скрикнувши ні разу, не заплакавши. Батько, хоч і дуже гнівався на сина, після покари нагороджував його двома-трьома копійками за те, що син говорив правду. Бо Федько, якби схотів, міг би одбрехатися, але він не любив брехати, оскільки не любив і видавати товаришів.
Повною протилежністю Федькові є Толя — ніжний, делікатний, смирний, завжди чистенький, чепурненький. Йому, як і кожній дитині, теж хотілося гратися з хлопцями, і він приєднувався до Федькової компанії. Але коли він приходив додому забруднений, подраний, то, щоб не гнівалися батьки і не карали його, звинувачував у всьому Федька — і тому знову перепадало від батька.
Коли настала весна і скресла крига, Федько, який побував на річці і бачив початок льодоходу, запевнив хлопців, що наступного дня покатається на крижині. Друзі, зачаровані його розповіддю, вирішили теж піти на річку. До них приєднався Толя. Завзятому Федькові було мало просто покататись на крижині, як це робили інші. Він надумав перейти по крижинах на той бік річки і назад. До того ж його спонукає на цей небезпечний вчинок зневажливе зауваження Толі, що Федько на це не зважиться. Але Федько таки зробив, що надумав, викликавши захват присутніх.