Коли я прочитав повість Г. Тютюнника "Климко", два почуття наповнили моє серце. Перше почуття - почуття жалю. Жалю, що маленький хлопчик, який ще міг жити і жити, так рано пішов з життя. Смерть, як завжди, забирає найкращих. Друге почуття - почуття гордості. Гордості за те, що в моїй рідній країні є такі люди, як Климко. Залишившись сиротою, він не озлобився на світ, не почав йому мстити. Ні, його любов до всіх людей, любов до життя, була безмежна. Прагнення до всім скривдженим, бідним, тим, що потрапили у скрутне становище, стояло у Климка на першому місці. Незважаючи на те, що скрізь гриміла війна, він пішов у небезпечну подорож, щоб врятувати маленьку дитину, яка була йому чужою. З тієї подорожі йому не судилося повернутися. Чого ж навчає нас ця повість? Вона вчить всіх нас доброти, сміливості, рішучості, мужності Вчить ставити чужі інтереси вище своїх. Вчить завжди приходити на до ншим. Адже саме завдяки таким Климкам ми перемогли і вижили у тій війні. І лише будучи такими, як Климко, ми зможемо побудувати славне майбутнє для своєї країни.
ответ:
найчастіше використовуються епітети. щоб довести це,візьмемо для прикладу пісню "ой морозе,морозенку":
визначимо художні засоби у тексті твору:
ой морозе, морозенку,
ти славний козаче,
за тобою, морозенку,
вся вкраїна плаче. – метонімія
не так тая україна,
як та стара мати,
заплакала морозиха,
та стоячи біля хати. – протиставлення
ой з-за гори та з-за кручі
буйне військо виступає. – епітет
попереду морозенко
сивим конем виграває. – епітет
то не грім в степу грохоче.
то не хмара світ закрила, —
то татар велика сила протиставне порівн.
козаченьків обступила. – пестливо-зменшувальне слово
бились наші козаченьки
до ночі глухої, — епітет
полягло наших чимало,
а татар утроє.
не вернувся морозенко,
голова завзята. – синекдоха, епітет
замучили молодого
татари прокляті. – епітет
вони його не стріляли
і на часті не ,
тільки з нього, молодого,
живцем серце виривали.
поставили морозенка
на савур-могилу.
«дивись тепер, морозенку,
та на свою україну! »
вся ти єси, україно,
славою покрита,
тяжким горем, та сльозами,
та кров’ю полита! – риторичне звертання, метафора
і поки над білим світом – постійний епітет
світить сонце буде, —
твої думи, твої пісні
не забудуть люди. – гіпербола
як можна побачити,епітетів тут обмаль.