Українська пісня — це геніальна поетична біографія українського народу.О. ДовженкоУкраїнських народних пісень записано понад 200 тисяч, і це, мабуть, не усі. Пісня — це поєднання слова й музики. У пісні народу — думки, почуття, мрії. Українська народна пісня віддзеркалює горе, радість, боротьбу за визволення.Народні пісні дуже різноманітні. Слухаючи їх, пізнаєш історію нашого народу з давніх часів. Українську пісню неможливо охарактеризувати одним словом через багатогранність її мотивів і тем.Так про захисників українського народу, про славних козаків Січі ми дізнаємося, слухаючи "Пісню про Байду".Дуже довго закони були спрямовані проти української голоти. В одній із народних пісень "Ой наступила та чорна хмара" розповідається про те, як голота б'є багатія.Життя українського села за часів кріпацтва особливо яскраво, на мою думку, відображено у народній пісні "У неділю пораненьку".Час минав. Змінювались і теми пісень. Із українських народних пісень, створених пізніше, ми дізнаємось, як працював і жив український робітник.Існує багато пісень, провідною темою яких є тема кохання.Так чому ж ми, українці, повинні в наш час забувати цих пісень? Адже в них наша історія, наша повага до людей, які своїм життям, своєю любов'ю робили нашу країну могутнішою і такою, якою, вона є зараз.Українська пісня згуртовує людей, допомагає відпочити, а іноді своїм змістом примушує замислитись над своїм життям. Українська пісня — своєрідна візитна картка нашої країни.
"Іван був дев’ятнадцятою дитиною в гуцульській родини Палійчуків». Виплеканий дивовижною і таємничою природою Гуцульщини, ріс він розумним і допитливим хлопцем. Але був не такий, як усі діти: «Дивиться перед себе, а бачить якесь далеке і не відоме нікому або без причини кричить». Щось незрозуміле для оточуючих ховалося в його очах, таке, що і мати відвертала від нього очі. Іноді їй здавалося, що це не її дитина, а «бісеня»"
"Задуманий все, встромляв очі кудись поза гори, неначе видів, чого не бачили другі, прикладав мережану дудку до повних уст, і чудна пісня, якою ніхто не грав, тихо спадала на зелену отаву царинок, де вигідно послали свої тіні смереки"
"Коли Іванові минуло сім літ, він уже дивився на світ інакше. Він знав вже багато. Умів знаходити помічне зілля... Знав, що на світі панує нечиста сила, що арідник (злий дух) править усім; що в лісах повно лісовиків, які пасуть там свою маржинку... , що там блукає веселий чугайстир, який зараз просить стрічного в танець та роздирає нявки; що живе в лісі голос сокири..."
"...несподiвано зовсiм, коли вiн зводив очi на зеленi царинки, де спочивало в копицях сiно, або на глибокий задуманий лiс, злiта до нього давно забутий голос:
Iзгадай мнi, мiй миленький,
Два рази на днину,
А я тебе iзгадаю
Сiм раз на годину...
Тодi вiн кидав роботу i день пропадав"
"I коли так молились, Iван був певний, що за плечима у нього плаче, схилившись, Марiчка..."
"Безжурна молодiсть й радiсть знову водили його по сих безлюдних верхах, таких мертвих й самотнiх, що навiть лiсовий шепiт не мiг вдержатись там та спливав у долину шумом потокiв"
Через рік увійти до збірної республіки