Письменниця, художниця і викладачка. Народилася 1973 року на Львівщині в родині вчителів-словесників і теж письменників Ольги й Степана Павленків. Освіту здобула в Уманському ДПІ ім. П. Тичини. Спочатку працювала вчителькою початкових класів Уманської міської гімназії. Від 2000 року викладає на кафедрі української літератури і українознавства того ж Уманського педуніверситету.
Друкує вірші і прозу від 1990 року. Відтоді вийшли друком окремі дитячі книжки: «Домовичок з палітрою», «Домовичок повертається», «Домовичок і купа проблем»; «Півтора бажання», «Миколчині історії», «Моя класнюча дівчинка». А також – серія книжок про Русалоньку із 7-В, перша частина якої ввійшла до Всеукраїнської шкільної програми для 7 класів.
Как то один раз пришёл лисенок Даня в школу . Он не только не любил учится , но он обижал остальных животных . С ним никто не дружил . Всегда в школу он приходил злой и сердитый . Но как то раз в школе все изменилось . Пришла новая зверюшка . Это был зайчик Федя . С виду Федя был очень застенчивым , но в душе добрым . Зайченок очень любил учиться . Через некоторое время все начали обижать Федю . Как то волк Вова хотел подставить подножку , когда он бы шел к учителю , но в один прекрасный момент трусишку . И ни кто то , а лисенок Даня . Он разказал Феде о том , что замысливает Вова . А позже они рассказали учителю . Вову наказали . Федя и Даня очень хорошо дружили . Ходили к друг-другу в гости и пили чай . Вот такая дружба в очень разных зверей . Даня не любил учится , а Федя наоборот . Но это не помешало дружбе хороших друзей
Якось я сидів на лавці в затінку яблуні і розглядав малюнки у свіжих журналах. З хати вийшла бабуся і запитала: — А листа від дядька Михайла нема? — Нема, бабусю, — відповів я. — Зате аж п'ять журналів і цілу купу газет поштарка принесла. Бабуся примостилася коло мене. Вона кінчиком хустини протерла скельця в окулярах, озброїла очі, взяла газету і промовила: — Що там у білому світі робиться? Я любив гати за старенькою, Коли та читала. її лице напружувалося, і тоді навіть на чолі і навколо очей розгладжувалися глибокі зморшки. Бабуся ставала якась урочиста, недоступна. Несподівано до нас звідкись долинуло: "Пі-пі-пі! Ш-пі-пі!" — Що це? — запитала бабуся, не відриваючи очей від газети. — Не знаю, — відповів я і озирнувся. Коли це знову: "Пі-пі-пі! Пі-пі-пі!" так жалібно. Бабуся зняла окуляри і подивилася вгору, туди, де над хатою висіли електричні проводи. — Глянь-но, — показала вона на дріт. А там, вишикувавшись рядочком, сиділи молоденькі ластівочки. Аж семеро. Сидять собі, крилечками махають, а як побачать батька-матір, то дзьобики розкривають. А ті підлітають до них і дзьоб до дзьоба — годують. Довго ми любувалися пташками. Раптом бабуся до мене: — Придивись-но, в тебе очі зіркіші, чи не горобчик коло ластів'ят примостився? Отой крайній, сьомий? Це він так кричить: "Пі-пі-пі"? І справді, то був горобчик, молоденький. Він, як і ластів'ята, то махав крильми, то широко розкривав дзьоба, то безутішно верещав, то кидався назустріч чужим батькам. Але, мабуть, старі ластівки швидко розпізнали непроханого гостя, бо весь час обминали його. — Бач, таке мале, а вже хитре, — промовила бабуся. — Видно, голод — не пан, як скрутить, ще й соловейком заспіваєш.
Письменниця, художниця і викладачка. Народилася 1973 року на Львівщині в родині вчителів-словесників і теж письменників Ольги й Степана Павленків. Освіту здобула в Уманському ДПІ ім. П. Тичини. Спочатку працювала вчителькою початкових класів Уманської міської гімназії. Від 2000 року викладає на кафедрі української літератури і українознавства того ж Уманського педуніверситету.
Друкує вірші і прозу від 1990 року. Відтоді вийшли друком окремі дитячі книжки: «Домовичок з палітрою», «Домовичок повертається», «Домовичок і купа проблем»; «Півтора бажання», «Миколчині історії», «Моя класнюча дівчинка». А також – серія книжок про Русалоньку із 7-В, перша частина якої ввійшла до Всеукраїнської шкільної програми для 7 класів.