1 варіант) Мені подобається вірш Марії Познанської “Конвалії”. Це чудовий вірш про ці квіти. У ньому є багато образних слів: із зеленої сорочки, білі дивляться дзвіночки, ніде нема кращих квіточок, багато пахощів цвіту свіжого. 2 варіант) Мені припав до душі вірш Наталі Забіли “Лютий”. Місяць, немов жива істота, лютує, що закінчується час його панування. Бо закінчується пора зими, у цей час починає поволі гріти сонце крадькома, довші дні, коротші ночі, люди добре топлять печі, щоб не замерзнути, але вже іде весна – веселий час, розгніваний лютий утікає.
Айвенго — чесний і справедливий воїн, який у будь-який момент може прийти на до тим, хто її потребує, тобто приниженим, гнобленим. Довідавшись, що Ребекку несправедливо звинувачують у чаклунстві й погрожують спалити на вогнищі, якщо не з'явиться лицар, який погодиться захищати її честь та мечем доведе її правоту, Айвенго поспішає на поєдинок, щоб захистити нещасну невинну дівчину. Ледве тримаючись у сідлі після тяжкого поранення, Айвенго все ж таки виходить на бій із Буагельбергом. І коли супротивники зійшлися, від влучних ударів обидва лицарі падають. Але Божий суд звершився: Буагельберг гине, а Ребекку виправдовують.
Отже, Айвенго не тільки мужній, сміливий і відважний воїн, а й чесна, порядна, здатна на самопожертву людина; фанатично відданий справі, він служить друзям, з якими поділяє нещастя й небезпеки.
Пройшло вже майже два століття з часу написання чудового роману В. Скотта. Здавалося б, давно минули вже й лицарські часи. Ми живемо у двадцять першому столітті. Вік технократії, комп'ютерних технологій накладає відбиток на розум і серця людей, їхні взаємини. Але нетлінними залишаються людські цінності, які притаманні герою роману, славному лицарю Айвенго.
Чесність, шляхетність, почуття людської гідності, мужність, відвага, вірність, здатність до самопожертви в ім'я батьківщини чи друга мають і сьогодні непересічне значення.
Мені подобається вірш Марії Познанської “Конвалії”. Це чудовий вірш про ці квіти. У ньому є багато образних слів: із зеленої сорочки, білі дивляться дзвіночки, ніде нема кращих квіточок, багато пахощів цвіту свіжого.
2 варіант)
Мені припав до душі вірш Наталі Забіли “Лютий”. Місяць, немов жива істота, лютує, що закінчується час його панування. Бо закінчується пора зими, у цей час починає поволі гріти сонце крадькома, довші дні, коротші ночі, люди добре топлять печі, щоб не замерзнути, але вже іде весна – веселий час, розгніваний лютий утікає.