Творчість Ліни Костенко не розмежуєш на інтимну та громадянську: настільки тісно переплелися особисте та суспільне, настільки органічно вони вживлені в художнє полотно й до певної міри навіть живляться одне одним.
Безкомпромісність — ось пароль її поезії. У часи, коли ідеологічний контроль над словом і думкою людини після короткої хрущовської «відлиги» знову став тотальним, від Ліни Костенко вимагалося бути такою, як усі.
У поезії чується бунт проти стандартизації, спрощення, примітивізації людини. Неповторність — ось друге з ключових понять, смислових знаків волелюбної музи Ліни Костенко.
Людмила Тарнашинська писала: «Покликання поета — не тлумачити, не з’ясовувати, а передавати в слові своє відчуття часу, його ритм, а його аромат, так само, як не взаємообумовленність того, що ми звемо минулим, торішнім та и майбутнім». І дійсно, поезія Ліни Костенко відтворює плинність часу, кожної миті, яку вона благословляє:
Звичайна мить Звичайна хата з комином На росах і дощах.
У сучасному світі і суспільстві бути патріотом абсолютно не модно і навіть незвично. У деяких випадках люди, які відчувають любов і повагу до сучасної країни, навіть намагаються приховати це, щоб не бути осміяними. Це досить сумно і неприємно, але зрозуміти це можна. Пов’язана така неприємна ситуація з тим, що в сучасному світі цінність країни відійшла далеко з першого плану, на перший план сьогодні вийшла людина, цінність її життя, здоров’я, добробуту та іншого. Любов до країні не вітається, люди в основному чекають від країни в особі держави забезпечення їхнього життя за свої податки тощо. Але, перш за все, варто сказати, що нерідко люди просто плутають держава і країну. Держава – це більшою мірою владу. Не любити нинішню владу або взагалі яку-небудь владу далеко не означає не любити свою країну. А патріотизм – це саме любов до країни – до її природи, до співвітчизників, до архітектури і місцевості любимого і рідного міста. Хіба соромно любити все це і спокійно визнавати таку любов? Я думаю, що це зовсім не соромно, не складно визнається і досить справедливо. Як і любов до чого-небудь або будь-кого іншого, любов до країни накладає на людину відповідальність. Щоб любити країну відповідально, щоб бути відповідальним патріотом, необхідно робити певні дії. Як мені здається, патріотичне ставлення і любов до країни означає терпимість. Далеко не завжди країна виправдовує вимоги людини до неї. Іноді людина не задоволена своєю країною, але вона повинна залишатися сильною. Найголовніше – не виїжджати за кордон. Важливо набратися терпіння і, безумовно, починати покращувати країну з себе самого. Якщо кожен українець почне з себе, постарається зробити Україну кращим місцем для життя і подасть усім приклад, я впевнений, що у нього вийде і він переконається в тому, що його старання ніколи не були марними. Також дуже важливо розуміти, що любити Україну і бути патріотом – це любити кожну окрему людину в цій країні. Не можна ділити українців на категорії і сорти, не можна ставитися до когось краще, а до когось гірше. Всі тут рівні і однаково заслуговують повагу, любов і терпимість. Бути патріотом сьогодні досить непросто. Більшість людей вважають патріотизм не потрібним і безглуздим, інші лише показують любов до батьківщини, а насправді зовсім її не люблять. На цьому фоні в сучасному світі патріотизм щирий і діяльний – досить складний для виконання. Але мені хочеться вірити, що патріотів України буде ставати все більше і більше.
Ліна Костенко — тонкий лірик, авторка прекрасних віршів, ніжних, чаруючих.
Творчість Ліни Костенко не розмежуєш на інтимну та громадянську: настільки тісно переплелися особисте та суспільне, настільки органічно вони вживлені в художнє полотно й до певної міри навіть живляться одне одним.
Безкомпромісність — ось пароль її поезії. У часи, коли ідеологічний контроль над словом і думкою людини після короткої хрущовської «відлиги» знову став тотальним, від Ліни Костенко вимагалося бути такою, як усі.
У поезії чується бунт проти стандартизації, спрощення, примітивізації людини. Неповторність — ось друге з ключових понять, смислових знаків волелюбної музи Ліни Костенко.
Людмила Тарнашинська писала: «Покликання поета — не тлумачити, не з’ясовувати, а передавати в слові своє відчуття часу, його ритм, а його аромат, так само, як не взаємообумовленність того, що ми звемо минулим, торішнім та и майбутнім». І дійсно, поезія Ліни Костенко відтворює плинність часу, кожної миті, яку вона благословляє:
Звичайна мить Звичайна хата з комином На росах і дощах.
Настояний бузок
Оця реальна мить
Вже завтра буде спомином,
А післязавтра — казкою казок.