Якщо мова йде не про епізод, а про розділ, то в цьому розділі описано таке:
Климко приходить до свідомості у будинку тітки Марини. З"ясувалося, що хвороба звалила його з ніг вже в хаті цієї доброї жінки. Він без пам"яті пролежав майже три дні. Тітка Марина доглядала хворого Климка, попрала всі його речі. Хлопець зіп"явся на ноги і одразу ж хотів вертатися додому, але був ще занадто слабкий. Щоб віддячити тітці за увагу, хлопчик трішки позамітав у дворі, висмикав бур"яни. Хотів ще висмикнути за хатою біля солом"яного погрібничка, але підійшовши ближче, зрозумів, що в ньому тітка Марина ховає кілька курок і півня, а густий бур"ян маскує погрібничок. Досить емоційною є сцена, коли тітка приносить для хворого Климка молоко і наливає в склянку, але помічає, що він лише трішки відпиває і розбавляє молоко водою. На питання тітки навіщо він це робить хлопець відповідає, що йому вистачить, а трішки молока він би хотів взяти з собою в дорогу. Молоко йому було потрібне для маленької донечки вчительки. Тітка обіцяє дати йому в дорогу молоко, а перед цим просить його залишитися жити у неї. Він сирота і був би їй з чоловіком за сина. Климко обіцяє, що обов"язково повернеться до тітки Марини, але зараз його чекають удома і йому потрібно йти. Тітка Марина збирає хлопця в дорогу, дає йому сіль, а також домовляється з знайомим на станції, щоб дозволив Климкові їхати у товарному вагоні в сторону його рідної станції. У вагоні були ще кілька жінок і чоловік. У вагоні Климко згадує дядька, як вони жили до війни, мріє як посадить на дядьковій могилі вишню. Але раптом двері вагону різко відчинилися і німець грубо їх усіх викинув з вагону. Це сталося приблизно за шістдесят кілометрів до рідної станції Климка. Решту дороги він йшов знову пішки.
Я б не хотів би мати таке життя як у Павлуся , адже ти не побачиш світу не покохаєш якусь дівчину і взагалі не залишиш після себе ніякого сліду. Я не впевнений , що хочу бути таким як Павлусь. Чи можна вважати щасливим того, чиє життя залежить від випадку, а сама людина при цьому нічим не цікавиться, не докладає фізичних та душевних зусиль для свого щастя, пливе течією, як осінній листок? У творі Павлусь постає лінивим і наїдженем хлопцем . Його мама важала , що він буде щасливим коли він буде доглянутим і наїдженим . Замість нього робили все наймити і також доглядали за ним . Він завжди спав на печі або під грушею. Ніколи не ходив не вечорниці і не працював . Потім йому парубки кинули хорта який перетворився на скарб. Він зрадів йому. І пізніше він зажив з дружиною і мав працьовитих дітей. На мою думку це не щастя . Щастя це коли ти робиш добрі справи , маєш батьків і здійснює свої мрії.
Відповідь:
Якщо мова йде не про епізод, а про розділ, то в цьому розділі описано таке:
Климко приходить до свідомості у будинку тітки Марини. З"ясувалося, що хвороба звалила його з ніг вже в хаті цієї доброї жінки. Він без пам"яті пролежав майже три дні. Тітка Марина доглядала хворого Климка, попрала всі його речі. Хлопець зіп"явся на ноги і одразу ж хотів вертатися додому, але був ще занадто слабкий. Щоб віддячити тітці за увагу, хлопчик трішки позамітав у дворі, висмикав бур"яни. Хотів ще висмикнути за хатою біля солом"яного погрібничка, але підійшовши ближче, зрозумів, що в ньому тітка Марина ховає кілька курок і півня, а густий бур"ян маскує погрібничок. Досить емоційною є сцена, коли тітка приносить для хворого Климка молоко і наливає в склянку, але помічає, що він лише трішки відпиває і розбавляє молоко водою. На питання тітки навіщо він це робить хлопець відповідає, що йому вистачить, а трішки молока він би хотів взяти з собою в дорогу. Молоко йому було потрібне для маленької донечки вчительки. Тітка обіцяє дати йому в дорогу молоко, а перед цим просить його залишитися жити у неї. Він сирота і був би їй з чоловіком за сина. Климко обіцяє, що обов"язково повернеться до тітки Марини, але зараз його чекають удома і йому потрібно йти. Тітка Марина збирає хлопця в дорогу, дає йому сіль, а також домовляється з знайомим на станції, щоб дозволив Климкові їхати у товарному вагоні в сторону його рідної станції. У вагоні були ще кілька жінок і чоловік. У вагоні Климко згадує дядька, як вони жили до війни, мріє як посадить на дядьковій могилі вишню. Але раптом двері вагону різко відчинилися і німець грубо їх усіх викинув з вагону. Це сталося приблизно за шістдесят кілометрів до рідної станції Климка. Решту дороги він йшов знову пішки.
Пояснення: