Ще з дитинства ми знайомі з одною із найвідоміших жінок-поетес світу, з Лесею Українкою. З людиною, доля якої здавалась важкою та гіркою, але не дивлячись нінащо, вона продовжувала йти вперед та вражати всіх своїми талантами.
З різноманітних мемуарів, історичних джерел, ми знаємо Лесю як тендітну , але дуже сильну особу з твердим характером, завдяки якому дівчина не опускала руки, незважаючи на недуг, який її поїдав щодня. У творах вона поступово розкриває свої сторони характеру, показує, якою вона може бути в різних життєвих обставинах. Поетеса принципово ставить жінку на перше місце у своїх творах. Вона робить своєрідні акценти на різних сторонах жіночої особистості, взагалі і особливо в національному аспекті. Всі її образи жінок - різні; це жінка-патріот - іноді-страдниця, іноді-берегиня, іноді-воїн. Візьмемо до прикладу героїню вірша "Забута тінь". Це вірна дружина, палко закохана дівчина, матір, жінка-творець. Всі ці ролі не є новими, але у творах Лесі Українки вони набувають нового значення, бо акцент,передусім стоїть на високій духовній силі, великих можливостях жінки. Поетеса свідомо ставить своїх героїнь на одному рівні з чоловіками як людей самооціних, несправедливо принижуваних. До того ж кожен позитивний образ підсвідчується зсередини тією чи іншою рисою самої авторки. Жінка втілює у собі дух епохи.
З її поезії ми бачимо, що розум, сила , вольність, ніжність та велич-все притаманно саме їй, як різносторонній особистості із вольовим духом.
Отже, Леся Українка для мене-це ідеал жінки, яка демонструє свою особистість по-різному, як найкраще. Вона була, є і буде прикладом надалі для всіх жінок світу.
Рік написання: 1839 Жанр: балада з казково-фантастичними подіями. Тема: розповідь про глибокі переживання дівчини, розлученої з коханим, її звернення до ворожки, розмова з тополею і, нарешті, перетворення самої дівчини на тополю під впливом чудотворного зілля.
Ідея: невмирущість справжнього кохання, возвеличення краси, вірності, незнищенності світлих і благородних людських почуттів. Основна думка: кохання — це не тільки щире почуття, а й те, через що любляче серце страждає у поневіряннях.
Художні засоби “Тополя” Метафори: «вітер виє, гуляє..», «море синіє», «серце ниє», «лихо… зострінеться», «серце знає», «личко червоніє», «брови полиняють», «серденько мліло», «чуло серце недоленьку», «серденько б’ється», «чорнобрива сохла», «стань місяць серед неба». Порівняння: «поле, як те море», «одна, як сирота», «воркує, як голубка без голуба», «сонце світить — як ворог сміється», «сохне…, як квіточка», «пішла стара, мов каламар», «полетіла, мов на крилах». Повтори: «одна, одна…», «…пала, пала, стала…», «плавай, плавай, лебедонько»
Епітети: «біле личко», «карі оченята», «щира правда». Звертання: «Легше, мамо, в труні лежати», «Бабусенько, голубонько, серце моє, ненько», «Зроби, моя пташко!». «Добре, доню бабусю», «Плавай, плавай, лебедонько!», «Скажи, моє серце!», «Мамо моя!.. доле моя!», «Боже милий, боже!», «Подивися, тополенько!», «Рости ж, серце-тополенько!..», «Не знайте, дівчата!», «Бо не довго, чорнобриві!»
Щоб не відрізнятися від інших, бути сіреньким працьовитим коником
Объяснение: