Твір на тему "За що народ увічнив імена своїх героїв":
Історія нашого народу славетна та неповторна. Чимало випробувань пройшли наші предки, а згадки про них лишилися у ліричній поезії: думах, історичних піснях тощо. У цих творах люди згадали про тих хоробрих воїнів, які мужньо боролися за щастя та незалежність нашої держави. Народ увічнив імена своїх героїв у творах, бажаючи, щоб слава їхня не вмерла ніколи.
Згадаємо відомі рядки Ліни Костенко, яка каже про героїв так: "Пішов у смерть - і повернувся в думі. І вже тепер ніхто його не вб'є". Дійсно, лишивши спогади у вигляді поетичних рядків, ми назавжди закарбовуємо у своїй пам'яті згадку про тих, хто боронив нашу землю, був палким патріотом та щирим українцем. Кожен з нас має знати історію свого народу, пишатися нею, піклуватися про її збереження. І у цьому нам до думи та історичні пісні.
Творча історія. Задум твору народився у гуртку лондонських дотепників, які придумували гумористичні історії від імені обмеженого ученого-педанта Мартіна Скріблеруса, тобто «писаки». Підкреслено побутові оповідки мали приховану політичну спрямованість, яку чудово розпізнавали співвітчизники. Так одного літнього вечора в помешканні лондонського видавця Бенджамена Мотта пролунав дзвінок. Господар відчинив двері, та відвідувач уже пішов, а на ганку лежав пакет із записами невідомого капітана Гуллівера, в яких він розповідав про свої мандри. У пакеті був і супровідний лист якогось невідомого Ричарда Сімпсона, котрий стверджував, що є родичем цього Гуллівера, і ручався за правдивість написаного. Він же поставив умову: якщо рукопис сподобається видавцеві, той має повідомити автора про це за три дні і лише тоді отримає повний варіант твору. Записи до невідомого автора видавець прочитав за один вечір і вже наступного дня дав згоду надрукувати записи Гуллівера.
Объяснение:
это мое мнение