Українська пі вона є однією із святинь нашого народу, його найціннішим духовним скарбом, гордістю і красою, геніальною поетичною біографією. з давніх-давен уславилася україна піснями, які дбайливо, як найдорожча реліквія, передавалися від покоління до покоління. михайло стельмах писав, що пісня є українця від колиски до могили, бо не було значної події в житті народу, нема такого людського почуття, яке б не озвалося в українській пісні чи ніжністю струни, чи рокотанням грому. український народ створив так багато пісень, що, якби кожного дня вивчати одну нову пісню, на вивчення усіх не вистачило б людського життя. ми знаємо так докладно античну історію, історію римської держави, бо її оспівали славетні поети — гомер, овідій, вергілій. наша ж історія, як сказала ліна костенко у романі "маруся чурай", написана "плугом, шаблею, мечем, піснями". так, і піснями. а нашими гомерами були народні співці — кобзарі. до нас дійшли імена найталановитіших із них. це остап вересай, федір кушнерик, євген у давніх народних піснях відбилась відвага, волелюбність захисників народу, любов до рідної землі. народна пам'ять зберегла імена деяких авторів давніх народних пісень. найталановитіші з них — полтавчанка маруся чурай, козак семен климовський. плине час. народжуються і вмирають люди, гине у вогні часу матеріальна культура. але вічними і незнищенними залишаються духовні цінності, серед яких — пісня. сучасні українці не втратили любові до народної пісні, вона живе в кожному домі. у моїй сім'ї люблять і поважають народну пісню. я чула їх змалку від бабусі, мами. пісня згуртовує людей, очищає їхні душі, робить життя більш осмисленим, радіснішим і красивим. наша пісня буде жити вічно. тарас шевченко пророчо сказав про це так: наша дума, наша пісня не вмре, не загине. от де, люди, наша слава, слава україни.
Можна впевнено розуміти древній міф, що Прометей наважився піти на крадіжку вогню заради людини. Це здається нам осмисленим: вогонь, приходить на землю з грозовий блискавкою, виключно з волі і благоусмотрению Громовержця, людина вчиться розпалювати і підтримувати сам. Це як би святотатство, відпадання від бога грози, і цим кладе початок блюзнірського перетворенню природи до сфери людської діяльності, у світ, де порається і панує чоловік. Осмисленим здається і те, що нову самостійність для людства завойовує божественний суперник вищого божества, сам дух протиборства божеству, — титанічний дух, в якому людство знаходить себе, приходить до розуміння себе. І добре вкладається у свідомості те, що Прометей в пізніших модифікаціях міфу, згідно з місцевим аттичний переказом про божество гончарів — Прометея, став творцем людей. В якості такого ми знаємо його за численними пізнішими пластичних зображень. Так що початковий сенс оповіді, мабуть, сам по собі зрозумілий. Скажімо, однак, обережніше: те, що ми називаємо таким початковим сенсом, являє собою узагальнене з усього, що має місце всередині цілого, утвореного складною історією цього міфу і його тлумачень
