Шістдеся́тники — назва нового покоління радянської та української національної інтелігенції, що ввійшла у культуру (мистецтво, літературу тощо) та політику в СРСР в другій половині 1950-х — у період тимчасового послаблення комуністично-більшовицького тоталітаризму та хрущовської «відлиги» (десталінізації та деякої лібералізації) і найповніше себе творчо виявила на початку та в середині 1960-х років (звідси й назва).
У політиці 1960—1970-х років 20 століття «шістдесятники» являли собою внутрішню моральну опозицію до радянського тоталітарного державного режиму (політичні в'язні та «в'язні совісті», дисиденти). З початком політики «Перебудови» та «Гласності» (друга половина 1980-х — початок 1990-х рр.) «шістдесятниками» стали називати також представників нової генерації комуністичної еліти, чий світогляд сформувався в кінці 1950-х — на початку 1960-х років і що прийшла до влади. Це політики — М.Горбачов, О.Яковлев; філософи О.Зінов'єв, М.Мамардашвілі, Ю.Левада, політологи О.Бовін, Ф.Бурлацький, редактори масмедіа — В.Коротич, Є.Яковлєв, С.Залигін та багато інших.
Історичний дискурс шістдесятників варто розглядати в контексті тогочасних реалій історичної науки в УРСР, всі зусилля якої спрямовувалися на конструювання української радянської ідентичності як складової «єдиного радянського народу». Як зазначає Леонід Зашкільняк, цей процес засновувався на низці міфів та ідеологем, базовим із яких залишався усталений з російсько-імперських часів конструкт «трьох братніх східнослов'янських народів» — росіян, українців, білорусів, в якому всі вони протиставлялися «загниваючому» Заходу з його «капіталізмом» і католицтвом
Новела «за мить щастя» писалась, коли в літературу прийшло більше трагічної правди про війну. на той час о. гончарем був написаний роман «людина і зброя» про трагедію студентського батальйону, бійцем якого був і сам автор; у його уяві окреслювався роман «циклон» про страшну табірну одіссею радянських полонених. через те не дивно, що новела «за мить щастя» сповнена болю, суперечностей, побудована на багатьох опозиціях.її задум виник у далекій бірмі, у місті рангуні. тамтешні молоді солдати з автоматами й храми-пагоди, що нагадують оповідачеві «стоги жовтогарячого жнив’яного блиску», стали імпульсом спогаду про давню історію. очевидно, цей архетипний образ сонячних жнив, снопів, полукіпків, як символ життя, зберігався в підсвідомості автора ще з повоєнного літа поруч із образом смерті як кари за смерть. але тієї смертної кари не приймала душа автора, котрий пройшов крізь пекло війни и таборів. більше того, смерті на війні протиставлено радість життя й кохання — і ті дві смерті вже після вшни, коли фронтовикам мріялося про в1чнии мир. свої давні тривоги й сумніви автор відбив у слові, воскресивши найбільш вражаючі епізоди тієї давньої історії и намагаючись осмислити те, що деталями окреслено історичні умови, здавалося б, локальної події, що сталася на жнивах у полі, біля угорського містечка, поруч із яким розташувалися окупаційні частини, «солдатська цивілізація», як не без іронії висловлюється оповідач про землянки, споруджені в колишньому графському лісі. у ситуації, що склалася, не могли не виникати проблеми взаємин солдатів і місцевого населення. автор подає лише окремі деталі кризових моментів тих відносин: «боєць лежить на винограднику затоптаний, поглумлений, з перерізаним горлом»; трапляється, місцеві любителі вина и «бійців споюють».
"...Отец ее был добрый малый, / В веке запоздалый ..." (отец)
Татьяна - печальная, молчаливая и боязливая девушка. Она избегает общества людей:
"...Дика, печальна, молчалива, / Как лань лесная, боязлива, / Она в семье своей родной / Казалась девочкой чужой. / Она ласкаться не умела / К отцу, ни к матери своей..."
"... Да та, которая грустна / И молчалива..."
"... очень мило поступил / С печальной Таней наш приятель..."
Татьяна Ларина задумчива и замкнута. Она любит бывать в одиночестве:
"...часто целый день одна / Сидела молча у окна..."
"... Задумчивость, ее подруга / От самых колыбельных дней..."
Татьяна любит природу. Ей нравится гулять одной по лесу:
"... И все грустит она / Да бродит по лесам одна..."
"...Она, как с давними друзьями, / С своими рощами, лугами / Еще беседовать спешит..."
В детстве маленькая Татьяна не играла в куклы и не веселилась с другими детьми:
"...Но куклы даже в эти годы / Татьяна в руки не брала..."
"...И были детские проказы / Ей чужды..."
"...страшные рассказы / Зимою в темноте ночей / Пленяли больше сердце ей..."
"...Она в горелки не играла, / Ей скучен был и звонкий смех, / И шум их ветреных утех..."
Объяснение:
Шістдеся́тники — назва нового покоління радянської та української національної інтелігенції, що ввійшла у культуру (мистецтво, літературу тощо) та політику в СРСР в другій половині 1950-х — у період тимчасового послаблення комуністично-більшовицького тоталітаризму та хрущовської «відлиги» (десталінізації та деякої лібералізації) і найповніше себе творчо виявила на початку та в середині 1960-х років (звідси й назва).
У політиці 1960—1970-х років 20 століття «шістдесятники» являли собою внутрішню моральну опозицію до радянського тоталітарного державного режиму (політичні в'язні та «в'язні совісті», дисиденти). З початком політики «Перебудови» та «Гласності» (друга половина 1980-х — початок 1990-х рр.) «шістдесятниками» стали називати також представників нової генерації комуністичної еліти, чий світогляд сформувався в кінці 1950-х — на початку 1960-х років і що прийшла до влади. Це політики — М.Горбачов, О.Яковлев; філософи О.Зінов'єв, М.Мамардашвілі, Ю.Левада, політологи О.Бовін, Ф.Бурлацький, редактори масмедіа — В.Коротич, Є.Яковлєв, С.Залигін та багато інших.
Історичний дискурс шістдесятників варто розглядати в контексті тогочасних реалій історичної науки в УРСР, всі зусилля якої спрямовувалися на конструювання української радянської ідентичності як складової «єдиного радянського народу». Як зазначає Леонід Зашкільняк, цей процес засновувався на низці міфів та ідеологем, базовим із яких залишався усталений з російсько-імперських часів конструкт «трьох братніх східнослов'янських народів» — росіян, українців, білорусів, в якому всі вони протиставлялися «загниваючому» Заходу з його «капіталізмом» і католицтвом