Тема: зображення життєрадісного настрою, ніжного ліризму та оптимізму ліричної героїні
Головна думка: заклик бути життєлюбом та оптимістом («Пролітаю між людьми похмурими»)
Провідний мотив: радіти кожній миті та дивитися на труднощі оптимістично, щоб життя не було похмурим (прагнення переповнити кожну мить життя)
Рід літератури: лірика
Вид лірики: громадянська (патріотична)
Збірка: «О краю мій» (1999)
Жанр: вірш
Художні засоби :
Епітети: безжурний вітрогон, людьми похмурими
Персоніфікація: «радість тулиться»
Метафора: «поле перед нами стелеться», «пролітаю між людьми», «козачка вдаряю»
Порівняння: «радість..., як безжурний вітрогон-хлопчина», «рветься, як метелиця, ніби поле перед нами стелиться, ніби зникли авта й мотоцикли»
Повтори (анафора, єдинопочаток): «Ніби поле перед нами стелиться, Ніби зникли авта й мотоцикли».
Риторичний оклик: «І сама я на ногах не встою … Бо хлопчина не дає спокою!»
Кількість строф: три
Вид строфи: катрен (чотиривірш)
Римування: кільцеве (АББА)
Рими: причина – хлопчина, вулицю – тулиться, звикли – мотоцикли, метелиця – стелиться, встою – спокою, похмурими – мурами
Объяснение:
У своїй новеллі, О. Генрі, розповідає про життя дівчини, яке майже згасло. Дівчина це розуміла, тож дивлячись на останній листок у вікні, порівняла його зі своїм життям. Можливо , в неї була надія на те що листок не впаде. Що ж таки врятувало дівчину? Ліки? Гроші?
Ні. Її врятувала підтримка близьких людей, які заради того щоб дати їй надію на життя , не ли свого життя...
В нашому житті, трапляються події , які здаються нам безвихідними. Однак, нас щось рятує від цього, і ми продовжуємо жити далі. Коли трапляються непередбачені події в нашому житті, ми починаємо вірити в добро. Ми починаємо цінувати рідних, людей які були поряд. Я думаю , що врятувати людину може добро, підтримка , і просто хороші слова.