Головний герой казки дід спочатку робив погані вчинки: зрубав дерево, зруйнував хатку Хухи-Моховинки, кинув сокирою, щоб убити Хуху, та тільки поранив їй ніжку. Але після того як Хухи врятували йому життя, дід змінив свою думку про цих істот і віднині розповідав людям про них тільки гарне. Фантастичні істоти в казці — Хухи лісові, пе-черниці, очеретянки, бур’янки, степовички, байрачні, левадні та Хо, зокрема Хо-Суковик, Лісовик Добро і зло в казці «Хуха-моховинка» Носії добра в казці — Хухи та Хо. Носій зла — дід, який спочатку зруйнував житло Моховинки, а потім зробив її кривою на все життя. Та Василь Королів-Старий розриває коло зла. Коли дідові потрібна була до Хуха-Моховинка забула свої образи і врятувала його та ще й покликала інших лісових істот. У казці «Хуха-Моховинка» Королева-Старого добро несуть фантастичні істоти, а зло — людина. Опис зовнішності Хухи-Моховинки Хуха-моховинка це дуже маленька й легенька лісова істота.Вона м’яка на дотик,вкрита довгою зеленою вовною,має голі мордочку і лапки.Хуха маленька як кошенятко.Вона вірна й товариська,якщо у якоїсь тваринки лихо — завжди до Ще вона дуже працьовита. «Як і всі інші Хухи, Моховинка так само мала мінливу вовничку, яка враз сама собою робилася того кольору, що й ті речі, біля яких бувають Хухи. Моховинка найчастіше була зеленою, бо рідко відбігала від своєї зеленої хатки. Але ж коли вона бігала по соснових старих глянцях, що лежали на землі, то ставала такою ж рудувато-червоною, як вони. Біля потоку була вона блакитною, як вода, на піску — жовтою, як пісок, між кущами шипшини — рожевою, на вересі — фіалковою, на снігу ставала білою». «Була вона й сама пухка, як мох. Мала довгу вовничку, що, мов шовком, вкривало все її тільце. Сама тільки мордочка була голенька й нагадувала садову жовто-фіалкову квіточку — «братики». Та були ще в неї голенькі зісподу, рожеві лапки». «Хухи не можуть говорити, доки бувають невидимі. Вони тільки пищать, як мишки, або муркочуть, як котики. Сили вони також не мають, бо легенькі, як пушинка, а м’якенькі, як вата». Чого вчить казка»Хуха-моховинка»? Казка вчить нас любити і берегти природу, тварин, людей. Засуджує тих людей, що незаконно рубають дерева, неуважно ставляться до тварин. Слід пам’ятати слова з Біблії про те, що на зло потрібно відповідати добром. І тоді добро повернеться.
Вид лірики — громадянська. Жанр — ліричний вірш. Провідний мотив твору — письменниця звертається до музи за порадою, як жити, коли навколо самі пущі, кручі, темні води, шляхів нема, поплутані стежинки йдуть у безвість. Римування: білий вірш. Віршовий розмір: п’ятистопний ямб. Композиція твору. Твір побудовано у вигляді великого монологу, наповненого риторичними питаннями та риторичними окликами. Вірш зримо поділяється на чотири частини, яким можна дати заголовки із тексту: 1. «Стій, серце, стій! не бийся так шалено». 2. «Дивись: навколо нас великі перелоги…» 3. «Куди мені податись у просторі?» 4. «Барвисті крила широким помахом угору здійнялись…» Образи твору. Вірш має виразно автобіографічний характер, а тому в ньому головний образ — це сама поетеса. У творі згадується муза, яка має спрямувати творчість поетеси, стук сокири в пущі, орлиний клекіт, камінь, що зривається з кручі й падає у воду зневіри, викликаючи круги тремтячі. «То be or not to be?..» ХУДОЖНІ ЗАСОБИ: епітети: «порожній простір», «муза винозора», «очі безсмертні», «великая порада», «великі перелоги», «поплутані стежинки», «дикі пущі», «високі кручі», «темні, тихі води», «орлиний клекіт», «круг тремтячий», «дикі нетрі», «простор безмежний», «ясна блискавиця», «золотий вінець», «барвисті крила»; метафори: «не літай так буйно», «не бий крильми», «стежинки йдуть на безвість», «тихі води все стоять мовчазно», «з ліри скувати рало», «струнами крила прив’язати», «в диких нетрях пробивать дорогу», «вхопити з хмари ясну блискавицю», «злинути орлицею високо», «зірвати з зірки золотий вінець», «запалати світлом опівночі»; риторичні звертання: «стій, серце, стій», «вгамуйся, думко», «ти, музо винозора, не сліпи», «скажи мені, пораднице надземна», «мовчиш ти, горда музо», «о чарівнице, стій»; асонанс: «і дикі пущі, і високі кручі, і темні, тихі води»; порівняння: «світло миттю згасне, як метеор», «я впаду, неначе камінь».
