"Нашого цвіту — по всьому світу",— говорить народне прислів'я. Це про українців. Є їх і по Канадах, і по Австраліях, і по Кубанях та по Сибірах.
У пошуках кращої долі їхали вони й на Далекий Схід, на край землі. А найчастіше потрапляли українці туди не по своїй волі. І все з однієї причини — великої любові до свого рідного краю, бажання жити нормальним людським життям.
Герой роману І. Багряного "Тигролови" Григорій Многогрішний — нащадок гетьмана запорізького Дем'яна Многогрішного, першого політкаторжанина. Цей мужній юнак, авіатор, що не вчинив жодного злочину, був засуджений органами ОГПУ—НКВД на двадцять п'ять років каторги, провівши перед тим два жахливих роки в катівнях. Не плакав, не просився, не обмовляв товаришів. Стійко терпів і поклявся помститися за тисячі замучених і змордованих, за загублений рідний край. Григорій тікає з "ешелону смерті". Неймовірна воля до життя рятує його в дикій тайзі і зводить із сім'єю тигроловів — Сірків, теж запорізьких нащадків. Колись Сірки втекли від злиднів і збудували собі в далекосхідному краї нову, славну та вільну Україну. Ця місцевість, хоч і сувора, але казково багата, треба тільки докласти рук. Працьовитості ж українцям не бракувало ніколи. То й жили в достатку — полювали, ловили рибу та звірів, навіть тигрів, збирали гриби та ягоди, копали золото і переборювали труднощі, які послала матінка-природа.
Після революції міцні селянські господарства від утисків перевелися, занепали, і люди ховалися у найглухіші закутки тайги, щоб спокійно дожити віку. У родині Сірків Григорія прийняли, як рідного сина — вилікували, дали притулок, навчили тайгових премудростей. Хлопець почувався, як удома, бо ці українці зберегли усі звичаї, традиції, навіть побут свого краю, були людьми щирими, добрими та мужніми. Багато пригод пережив Григорій, але був щасливий із цими людьми, тут зустрів він своє кохання — Наталку Сірківну, красуню-тигроловку. Та доля зводить його на вузькій стежині з колишнім слідчим, мучителем і жорстоким катом. Григорій його убиває. Залишатися далі в Сірків небезпечно, тому Григорій Многогрішний тікає разом із нареченою у Маньчжурію.
Хоч цей образ дещо й ідеалізований, але прославляє, як сказав літературознавець Юрій Шерех, "здоров'я, силу, лицарськість і любов до людини та до свого народу". І. Багряний цим твором "стверджує жанр українського пригодницького роману, українського всім своїм духом, усім спрямуванням, усіма ідеями, почуттями, характерами. Цим він говорить нове слово в українському літературному процесі". Автор утверджує перевагу людського, морального над ницим і потворним у представниках і охоронцях тоталітарного режиму, які дбали передусім про власні інтереси і власне благополуччя.
- Пригадую ще,- продовжив свою розповідь Віктор Олексійович далі,- сварківці розповідали, що з ранку того дня в селі вони бачили пару сіроманців, напевне вовка і вовчицю. Хтось із них забіг до стайні, його закрили у приміщені, а потім знешкодили. Селяни казали, що скоріш за все загинув вовк, а вовчиця, мабуть, і сиділа на купі піску біля Кобівщини і сумувала за загиблим хазяїном – сіроманцем та була не дуже голодною, тому і не напала на поодиноку людину». Зважаючи на цей випадок, Віктор Олексійович зробив для себе такий висновок: по можливості не їздити самому вночі з роботи додому, а залишатися на ночівлю у населеному пункті.
Відповідь:
"Нашого цвіту — по всьому світу",— говорить народне прислів'я. Це про українців. Є їх і по Канадах, і по Австраліях, і по Кубанях та по Сибірах.
У пошуках кращої долі їхали вони й на Далекий Схід, на край землі. А найчастіше потрапляли українці туди не по своїй волі. І все з однієї причини — великої любові до свого рідного краю, бажання жити нормальним людським життям.
Герой роману І. Багряного "Тигролови" Григорій Многогрішний — нащадок гетьмана запорізького Дем'яна Многогрішного, першого політкаторжанина. Цей мужній юнак, авіатор, що не вчинив жодного злочину, був засуджений органами ОГПУ—НКВД на двадцять п'ять років каторги, провівши перед тим два жахливих роки в катівнях. Не плакав, не просився, не обмовляв товаришів. Стійко терпів і поклявся помститися за тисячі замучених і змордованих, за загублений рідний край. Григорій тікає з "ешелону смерті". Неймовірна воля до життя рятує його в дикій тайзі і зводить із сім'єю тигроловів — Сірків, теж запорізьких нащадків. Колись Сірки втекли від злиднів і збудували собі в далекосхідному краї нову, славну та вільну Україну. Ця місцевість, хоч і сувора, але казково багата, треба тільки докласти рук. Працьовитості ж українцям не бракувало ніколи. То й жили в достатку — полювали, ловили рибу та звірів, навіть тигрів, збирали гриби та ягоди, копали золото і переборювали труднощі, які послала матінка-природа.
Після революції міцні селянські господарства від утисків перевелися, занепали, і люди ховалися у найглухіші закутки тайги, щоб спокійно дожити віку. У родині Сірків Григорія прийняли, як рідного сина — вилікували, дали притулок, навчили тайгових премудростей. Хлопець почувався, як удома, бо ці українці зберегли усі звичаї, традиції, навіть побут свого краю, були людьми щирими, добрими та мужніми. Багато пригод пережив Григорій, але був щасливий із цими людьми, тут зустрів він своє кохання — Наталку Сірківну, красуню-тигроловку. Та доля зводить його на вузькій стежині з колишнім слідчим, мучителем і жорстоким катом. Григорій його убиває. Залишатися далі в Сірків небезпечно, тому Григорій Многогрішний тікає разом із нареченою у Маньчжурію.
Хоч цей образ дещо й ідеалізований, але прославляє, як сказав літературознавець Юрій Шерех, "здоров'я, силу, лицарськість і любов до людини та до свого народу". І. Багряний цим твором "стверджує жанр українського пригодницького роману, українського всім своїм духом, усім спрямуванням, усіма ідеями, почуттями, характерами. Цим він говорить нове слово в українському літературному процесі". Автор утверджує перевагу людського, морального над ницим і потворним у представниках і охоронцях тоталітарного режиму, які дбали передусім про власні інтереси і власне благополуччя.