Добро і зло, це дві складових однієї медалі. Як сірчане і біле, хороше і погане, день і ніч і так далі. У нашому світі все дуально, і якщо не буде добра, то не буде і зла. Це слова аноніми і у багатьох подібних слів є своя пара.
Є приказка-не роби добра, то не буде і зла. Ласкаво може бути в нашому понятті добром, а для іншої людини наше добро може бути злом.
Тому що у кожної людини є своя точка зору на різні життєві аспекти.
Ось приклад- тато робить уроки за свого сина, з його боку це добро. А насправді це зло-так як дитина не зрозумів матеріал і у нього буде прогалину в школі по цим знанням.
Конрад — незвичний хлопчик. І навідь не тому, що до пані Барлотті його приніс поштар у здоровезній бляшанці. А через те, що Конрад занадто чемний, слухняний, страшенно нудний і зовсім не має друзів. Тож пані Бартолотті та її сусідка дівчинка Кіті конче мають перетворити ідеальну дитину на нормального хлопчика. Хоча б для того, щоб Конрада не віддали іншим батькам… Для молодшого та середнього шкільного віку.
- Пан Егон побачив Конрада в блакитній шапочці з золотим дзвоником. Очі в нього були широко розплющені, рот розтулений, вуха червоні, мов буряк, русяве волосся, що вибилося з-під шапочки, розкуйовджене, а вказівний палець правої руки притиснутий до кінчика носа. Надзвичайно вродлива, мила, беззахисна дитина.
Пані Бартолотті — митець. Справжній митець! Її килими — мистецькі твори. Тому вони такі дорогі! Пані Бартолотті ткала найкращі і найбарвистіші в місті килими. В неї були молоді і старі дні. Пані Бартолотті нікому не казала скільки їй років, тому ніхто й не знав цього. І тому вона була різного віку. Пані Бартолотті звикла виконувати доручення й накази тільки після того, як почує «дитино моя». Справа в тому, що пані Бартолотті мала коника: страшенно любила різні купони, бланки замовлень, безкоштовні й дешеві пропозиції. А ще Солону яловичину пані Бартолотті любила ще дужче, ніж кукурудзяні палички.