Відповідь:
Природа: бузкове небо, рожеві, мов спалахи багать, крейдяні гори, жовтих воронів із жовтими горобцями впереміш (осіннє листя), Гори над степом удалині стояли білі, Над вершечками, жовтими й зеленими (про ліс поряд), зеленісінька травиця ( у струмку), жовте листя, жовто-зелена тиша осені, жовта акація, тиха червона пісню вечорову, око червоного сонця, «Червоно, підпливаючи рожевим надвечірнім мороком, заходило сонце», червоно-сумне і велике (про сонце), сині птиці (сполохано злетіли поряд), Низькі чорні хмари (повисли над ешелоном, яким Климко повертався додому), А восени встелятиме могилу червоним листям з усіх боків (так Климко думає про вишню, яку він хоче посадити на могилі дядька)
Про одяг і взуття: чорний черевик (про взуття солдата), жовті черевики (дід Бочонки), синій косоворотці (про одяг дід Бочонки), старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра (про одяг Климка), шкіряного картуза з білими молоточками (про картуз дядька Кирила), трояндова червона )сукня (цю святкову сукню продавала вчителька Климка), чорною хустиною (була запнута дівчина на базарі), у веселих червоних та зелених квітах, а темно-вишневі шовкові китиці ледь не торкалися землі (цю хустину дівчина на базарі продавала), Дядько Кирило, в білих напрасованих брюках, білих паруси нових черевиках і блакитній сорочці (так одягався дядько у вихідні і святкові дні, коли вони з Климком йшли на прогулянку)
Про станцію, будинки, предмети: великі різнобарвні квіти: червоне — маки, синє — волошки, жовте — соняхи (про нічні вогні станції), чорними боками (про паровоз), як довга чорна щука (про паровоз), чорною кіптявою (вкриті стіни вагової зсередини і знадвору), червоні райдуги (про світло від «буржуйки»), вишневого кольору чавунної "буржуйки", тирса жовто-медова (нею хлопці посипали підлогу вагової), чорні ночі (під час війни), чорну дучку карабінного дула (про зброю солдата), зеленкуваті галети (дав Климкові солдат), пухка біла нитковина (завжди була у скриньці дядька), зв'язаних докупи білою ниткою (про цукерки), блідо-рожеву холодну серединку (про пізню завʼязь кавунчат), голубою тінню, «чорні, як-вугілля, картоплини», а серединка їх рожева, зелена будка (про хлібовозку), ставали більші й жовтогарячіші (про тінь Климка у проміннях вечірнього сонця), чорну копичку сіна, фарба на ній, весела, голуба (про колиску для Олі), сірими, вицвілими на сонці прилавками (опис прилавків на базарі у Словʼянську), маленьке жовте глеченя ( з молоком принесла тітка Марина Климкові), клуб і школа сяяли вночі червоно-синьо-жовто-зеленими гірляндами, білою цівкою (потекла на дорогу сіль з пробитого кулею мішка)
Про героїв сині долоні (замерзлого Климка), червоний тугий пружок (залишався на лобі дядька від картуза), червоно блиснувши окулярами» (про відблиск вранішнього сонця у скельцях окулярів солдата), червоних тридцяток (дав дід Бочонок Климкові після загибелі дядька), чорних — їх так і не відмили — дядькових рук (про руки дядька Кирила під час похорону), блідо-рожеві троянди (про румʼянець на щоках вчительки), бузкова сповивачка (в неї загорнута малесенька донечка вчительки), губеняти, не червоні, а синюваті, ожинові (така бліденька з голоду дитина вчительки), рожеве у сяйві од "буржуйки" волосся (про вчительку), в очах плавали жовті плями (Климко простудився), великі сині очі, червоні по білках (запальні очі Климка); Щоки в неї були товсті, червоні, в густих синіх прожилках (опис ворожки на базарі), Сіра людська хвиля (кинулася втікати від облави), попливли червоногарячі плями (перед очима смертельно пораненого Климка)
Пояснення:
Шевченко имеет двоякое значение: как писатель и как художник. Его стихи, повести и рассказы на русском языке уникально сильны в художественном отношении. Вся литературная сила Шевченко — в его «Кобзаре». По внешнему объёму «Кобзарь» не велик, но по внутреннему содержанию это памятник сложный и богатый: это украинский язык в его историческом развитии, крепостничество и солдатчина во всей их тяжести, и наряду с этим не угасшие воспоминания о казацкой вольности. Здесь сказываются удивительные сочетания влияний: с одной стороны — украинского философа Сковороды и народных кобзарей, с другой — Мицкевича, Жуковского, Пушкина и Лермонтова. В «Кобзаре» отразились киевские святыни, запорожская степная жизнь, идиллия украинского крестьянского быта — вообще исторически выработавшийся народный душевный склад, со своеобразными оттенками красоты, задумчивости и грусти. При посредстве своего ближайшего источника и главного пособия — народной поэзии — Шевченко тесно примыкает к казацкому эпосу, к старой украинской и отчасти польской культуре и даже стоит в связи, по некоторым образам, с духовно-нравственным миром «Слова о полку Игореве». Главная трудность изучения поэзии Шевченко заключается в том, что она насквозь пропитана народностью; крайне трудно, почти невозможно определить, где кончается украинская народная поэзия и где начинается личное творчество Шевченко. Ближайшее изучение открывает литературные источники, которыми пользовался Шевченко то удачно, то неудачно. Таким источником была поэзия Мицкевича (см. ст. г-на Колессы в «Записках Товарыства Шевченка»), отчасти Н. Маркевич (см. ст. г-на Студинского в № 24 «Зори», 1896 г.). Шевченко любил Пушкина, знал многие его стихотворения наизусть — и при всем том влияние Пушкина на поэзию Шевченко трудно определить за украинскими наслоениями. Заметно влияние «Братьев разбойников» на «Варнака», влияние «Египетских ночей», «Редеет облаков летучая гряда». Есть ещё одно препятствие для научного анализа Шевченко — художественная цельность, простота и задушевность его стихотворений. Его поэмы туго поддаются холодному и сухому разбору. Чтобы определить воззрения Шевченко на задачи и цели поэтического творчества, нужно обратить внимание не только на те признания, которые находятся в «Орися, моя ниво», «Не нарікаю я на Бога», «За думою дума»; нужно привлечь ещё те места, где говорится о счастье, как понимает его поэт, о славе. В особенности важны в смысле поэтических признаний все те места, где говорится о кобзаре, о пророке и о думах, как любимых детях. В большинстве случаев поэт подразумевает под кобзарём самого себя; поэтому он внёс во все обрисовки кобзаря много лирического чувства. Исторически сложившийся образ народного певца был по душе поэту, в жизни и нравственном облике которого действительно было много кобзарского. О кобзаре Шевченко говорит очень часто; реже, сравнительно, встречается пророк. К стихотворениям о пророке тесно примыкает небольшое, но сильное стихотворение об апостоле правды. В обрисовке пророка, в особенности в стихотворении «Неначе праведних дітей», заметно влияние Лермонтова.