«Вермахт!.. Двадцять залізних!..» — Рень і Завгородній! Вийдіть з класу! Скоро ви корову на урок приведете! Зрив-щики дисципліни! Порушуєте мені навчальний процес! Я на вас директору скаржитись буду! — Галина Сидорівна вся аж кипіла (здавалося, що в неї навіть пара йде з рота). Ми покірно потеліжилися за двері. У коридорі Ява розстебнув сорочку, нахилився, і Собакевич вискочив з його пазухи на підлогу й заметляв хвостом, ніби нічого не сталося. — Теж іще! —докірливо сказав йому Ява. — Не міг Не тебе ж питали, а Павлушу, чого вискочив, як Пилип з конопель? Собакевич винувато схилив голову набік. Мабуть, він зрозумів, що підвів нас. Друзі прив'язали до шиї Собакевича дзвінок і відпустили гуляти. Притулившись до стіни сараю, хлопці почули таку розмову: Бурмило: Воно-то, конешно, так... Але... Книш: Зате подаруночок матимеш від німців хіба ж такий! На десять років буде... Бурмило: Ги-ги! Книш: ...Вермахт щедрий... Бурмило: А що ж, конешно... Книш: Має бути двадцять залізних... Точно... Аякість... Бронебійна... Р-раз — і нету! Будьмо! Чути дзенькіт склянок, — мабуть, Книш і Бурмило випивають. Книш: Купимо в Києві, що треба, і за діло! Бурмило: Сам не можеш? Книш: Якби я мав час і якби плавав так, як ти, я б взагалі без тебе обійшовся. Бурмило щось прохарамаркав, ми не розібрали ані слова. Книш (роздратовано): А... хрест-навхрест! Треба хапати момент, а ти!.. Це ж так удачно; що мене посилають з цією екскурсією шкільною... Бурмило: Ну, гаразд! Завербував. Книш: Тільки ж — нікому-нікому! Жодній живій душі. Бо —як довідаються... Бурмило: Щоб я бога не бачив! Що я — маленький! Це ж таке діло... Книш: Ну, до завтра! І все. Запанувала тиша. Певно, Книш і Бурмило вийшли з сарая. Проте хлопці нічого не встигли вирішити, бо Собакевич, гасаючи по шкільному подвірю, зірвав навчальний процес: всі подумали, що звук від його дзвінка — то шкільний дзвоник, і помчали з уроків. Галина Сидорівна розлютилася й відмовилась брати хлопців на екскурсію до Києва.
Короче говоря, Галина Сидоровна отказалась брать их на экскурсию в Киев.
Павлусь – відважний лицар і герой. Тяжка доля українського народу відображається в повісті Андрія Чайковського «За сестрою». Він мав п'ятнадцять років. Цей хлопець дуже сміливий та відважний. Павдусь подолав багато перешкод та небезпек. Він дуже любив поважав свою сестру Ганну, він був готов віддати життя за неї. Був один випадок що один хлопець підштовхнув дівчину, і Ганна впала на землю. Той хлопець був старше Павлуся, але все одно він відчайно бився за свою сестру. Коли нападники захопили село, в тому випадку він був рішучим і зміг втекти від нападників. Він потрапив до українського степу, де зустрівся з козаками. Павлусь знайшов свою сестру завдяки геройству, відвазі, кмітливості. Цей юний козак і ця повість, гордість українського народу та Козацької Січі!
Твір роздум на тему "Шанобливе ставлення до природи у повісті "Гуси лебеді летять" пропоную скласти так:
У творі Стельмаха "Гуси-лебеді летять" утверджується шанобливе ставлення до природи. Головний герой твору, Михайлик, виріс у дружній родині трудівників, які особливо шанували землю-годівницю. Матір Михайлика була працьовитою жінкою, вела хазяйство, працювала в полі. Жінка привчила хлопця бачити красу природи, шанувати її, жити з нею в гармонії. Мати Михайлика вірила в те, що з землею можна поговорити та дізнатись, чи гнівається вона, чи щось просить. Якщо урожай не добрий, то з землею можна домовитись, попросити її. А як жінка любила весняні сходи, як відчувала рослини, як поважно ставилась до кожної насінини! Твір "Гуси-лебеді летять" відносить нас у часи, коли люди жили землею, шанували її. То ж бережімо природу і сьогодні, бо вона - наш дім, наша годівниця.
— Рень і Завгородній! Вийдіть з класу! Скоро ви корову на урок приведете! Зрив-щики дисципліни! Порушуєте мені навчальний процес! Я на вас директору скаржитись буду! — Галина Сидорівна вся аж кипіла (здавалося, що в неї навіть пара йде з рота).
Ми покірно потеліжилися за двері.
У коридорі Ява розстебнув сорочку, нахилився, і Собакевич вискочив з його пазухи на підлогу й заметляв хвостом, ніби нічого не сталося.
— Теж іще! —докірливо сказав йому Ява. — Не міг Не тебе ж питали, а Павлушу, чого вискочив, як Пилип з конопель?
Собакевич винувато схилив голову набік. Мабуть, він зрозумів, що підвів нас.
Друзі прив'язали до шиї Собакевича дзвінок і відпустили гуляти. Притулившись до стіни сараю, хлопці почули таку розмову:
Бурмило: Воно-то, конешно, так... Але...
Книш: Зате подаруночок матимеш від німців хіба ж такий! На десять років буде...
Бурмило: Ги-ги!
Книш: ...Вермахт щедрий...
Бурмило: А що ж, конешно...
Книш: Має бути двадцять залізних... Точно... Аякість... Бронебійна... Р-раз — і нету! Будьмо!
Чути дзенькіт склянок, — мабуть, Книш і Бурмило випивають.
Книш: Купимо в Києві, що треба, і за діло!
Бурмило: Сам не можеш?
Книш: Якби я мав час і якби плавав так, як ти, я б взагалі без тебе обійшовся.
Бурмило щось прохарамаркав, ми не розібрали ані слова.
Книш (роздратовано): А... хрест-навхрест! Треба хапати момент, а ти!.. Це ж так удачно; що мене посилають з цією екскурсією шкільною...
Бурмило: Ну, гаразд! Завербував.
Книш: Тільки ж — нікому-нікому! Жодній живій душі. Бо —як довідаються...
Бурмило: Щоб я бога не бачив! Що я — маленький! Це ж таке діло...
Книш: Ну, до завтра!
І все. Запанувала тиша. Певно, Книш і Бурмило вийшли з сарая.
Проте хлопці нічого не встигли вирішити, бо Собакевич, гасаючи по шкільному подвірю, зірвав навчальний процес: всі подумали, що звук від його дзвінка — то шкільний дзвоник, і помчали з уроків. Галина Сидорівна розлютилася й відмовилась брати хлопців на екскурсію до Києва.
Короче говоря, Галина Сидоровна отказалась брать их на экскурсию в Киев.