Перші друковані книги в Україні («Буквар» — 1574, «Апостол» — 1574, Біблія — 1581)
Великим стимулом для розвитку національних літератур у Європі було книгодрукування, яке виникло в Німеччині й швидко перейшло до інших країн. Початком друкування вважається 1455 р.,— тоді вийшла перша в Європі велика за обсягом книжка латинською мовою, так звана «42-рядкова Біблія», яка є шедевром друкарського мистецтва.
У другій половині ХVІ ст. стало розвиватися на Україні друкування книжок, організатором якого був знаменитий російський першодрукар Іван Федоров. Оселившись у Львові, він випустиву 1574 р. «Апостол» за зразком надрукованого в Москві. Закликаний до Острога, Іван Федоров і там заснував друкарню, з якої вийшла в 1581 р. відома «Острозька Біблія». Видання Федорова були значною до в боротьбі проти полонізації.
У наступні десятиліття в різних регіонах України засновуються приватні, а пізніше й державні друкарні. Упродовж 1574–1648 рр. в Україні вже діяло понад двадцять друкарень. Їхня продукція стала зброєю у боротьбі проти економічного і духовного поневолення українців, підносила їхню національну свідомість. Друкарні й школи стали осередками, у яких гуртувалися діячі науки, мистецтва, освіти.Антидемократичні уряди завжди боялися правдивого друкованого слова і жорстко розправлялися з авторами.
У жовтні 1720 р. Петро І видав указ, за яким заборонялося друкувати будь-які книги староукраїнською літературною мовою. Відкривати нові друкарні не дозволялося. Видавнича справа в Україні почала занепадати; гальмувався і літературний процес, бо художні твори не було де друкувати.
Спадщина Григорія Сковороди дуже різноманітна. Він залишив своїм нащадкам, тобто і нам в тому числі, прекрасні ліричні вірші та романси, філософські трактати, глибину змісту яких не досліджено вповні й досі, афоризми, які не втрачають і ніколи не втратять своєї актуальності… Усі ці твори мають надзвичайну художню і змістову цінність, та не менш мені подобаються байки Григорія Сковороди. До того, як в Україні розпочав свою діяльність Григорій Сковорода, байки ще до ладу не існувало. Маю на увазі, що окремого жанру як такого не було, хоча у світовій літературі ми знаємо байки Езопа, Сааді та інших. Проте прекрасні твори закордонних байкарів не були повністю придатні для українського читача з багатьох причин. По-перше, байка — твір алегоричний, тож алегорія має бути зрозумілою читачеві. Якщо уявити собі, що існує певний код, ключ, за яким читач розшифровує закладений у творі підтекст, то для байок таким ключем є, безумовно, народний характер, особливий тип мислення. Крім того, одні й ті самі тварини (а в байках, як ми пам’ятаємо, замість людей діють тварини, які й уособлюють людські риси) в різних культурах могли позначати різне. Наприклад, змія у нашій традиції — символ підступності, а у східній — символ мудрості. Тож нагальна потреба в створенні українських байок була беззаперечною.
Перші друковані книги в Україні («Буквар» — 1574, «Апостол» — 1574, Біблія — 1581)
Великим стимулом для розвитку національних літератур у Європі було книгодрукування, яке виникло в Німеччині й швидко перейшло до інших країн. Початком друкування вважається 1455 р.,— тоді вийшла перша в Європі велика за обсягом книжка латинською мовою, так звана «42-рядкова Біблія», яка є шедевром друкарського мистецтва.
У другій половині ХVІ ст. стало розвиватися на Україні друкування книжок, організатором якого був знаменитий російський першодрукар Іван Федоров. Оселившись у Львові, він випустиву 1574 р. «Апостол» за зразком надрукованого в Москві. Закликаний до Острога, Іван Федоров і там заснував друкарню, з якої вийшла в 1581 р. відома «Острозька Біблія». Видання Федорова були значною до в боротьбі проти полонізації.
У наступні десятиліття в різних регіонах України засновуються приватні, а пізніше й державні друкарні. Упродовж 1574–1648 рр. в Україні вже діяло понад двадцять друкарень. Їхня продукція стала зброєю у боротьбі проти економічного і духовного поневолення українців, підносила їхню національну свідомість. Друкарні й школи стали осередками, у яких гуртувалися діячі науки, мистецтва, освіти.Антидемократичні уряди завжди боялися правдивого друкованого слова і жорстко розправлялися з авторами.
У жовтні 1720 р. Петро І видав указ, за яким заборонялося друкувати будь-які книги староукраїнською літературною мовою. Відкривати нові друкарні не дозволялося. Видавнича справа в Україні почала занепадати; гальмувався і літературний процес, бо художні твори не було де друкувати.