Пропоную так схарактеризувати образ Марусі Богуславки: Маруся – дівчина-полонянка, що вже не перший рік живе у Туреччині: «Дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка». Незважаючи на те, що вона вже «потурчилась, побусурменилась», вона не забуває рідну Бтьківщину. Маруся згадує про велике і значне для українців свято – Великдень, та саме у цей день визволяє усіх українських невільників. У дівчини добра душа, вона не пройшла повз чужого горя та радить скоріше тікати: «Ой, козаки, Ви, біднії невольники! Кажу я вам, добре дбайте, В городи християнські утікайте». Маруся зберігає пам’ять про батьків та рідну землю, проте каже, що назад вже ніколи не повернеться. У цьому і полягає її трагедія. Отже, ставши дружиною турецького хана, дівчина намагається зберігати у своєму серці любов до Батьківщини та проявляє свої найкращі якості, до своєму народові на чужині.
В образі Захара Беркута втілено найкращі риси нашого народу: волелюбність, незламність у важкій боротьбі з поневолювачами, мудрість, доброта, патріотизм.
У своїй повісті І. Франко протиставляє персонажів із середовища народних мас представникам верхівки тогочасного суспільства. Письменник підносить те суспільство, у якому немає нерівності и гноблення, у якому стосунки між людьми гармонійні. Саме в такому суспільстві людина виявляє найкращі свої риси. Саме таку країну громадяни боронять до останнього подиху.
Велику роль у створенні настрою відіграють пейзажі. Природа неначе підтримує тухольців, дає їм сили. Так, сонце стає для них джерелом наснаги, кам’яний Сторож допомагає у боротьбі з ворогами, вода їх знищує.
Мова твору І. Франка характеризується широким вживанням діалектної лексики (слів, які вживаються в певній місцевості), а також архаїзмів — застарілих слів.
Маруся – дівчина-полонянка, що вже не перший рік живе у Туреччині: «Дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка». Незважаючи на те, що вона вже «потурчилась, побусурменилась», вона не забуває рідну Бтьківщину. Маруся згадує про велике і значне для українців свято – Великдень, та саме у цей день визволяє усіх українських невільників. У дівчини добра душа, вона не пройшла повз чужого горя та радить скоріше тікати: «Ой, козаки, Ви, біднії невольники! Кажу я вам, добре дбайте, В городи християнські утікайте». Маруся зберігає пам’ять про батьків та рідну землю, проте каже, що назад вже ніколи не повернеться. У цьому і полягає її трагедія. Отже, ставши дружиною турецького хана, дівчина намагається зберігати у своєму серці любов до Батьківщини та проявляє свої найкращі якості, до своєму народові на чужині.