кохання, здатне пережити смерть. саме так можна охарактеризувати лейтмотив драми шекспіра «ромео і джульєтта». почуття, що спалахнуло зненацька, здавалось би, не має права на життя. дві сім’ї ведуть запеклу ворожнечу, просякнуту лютою ненавистю і кривавими розправами. ромео впевнений, що кохає
розаліну, а до джульєтти сватається парис.
кохання не знає кордонів. оселившись у серцях ромео і джульєтти воно творить справжні дива: змушує забути про протистояння родин, міняє їхні характери. читач бачить, як джульєтта із романтичної вразливої дівчини перетворюється на сильну жінку, яка
здатна боротися за право кохати і бути коханою.
зміни торкаються і ромео. він розуміє, що кохання до розаліни було надуманим, не справжнім. романтична сцена під , що так хвилює силою і красою почуттів, веде героїв до цілком логічного рішення – шлюбу. як не дивно, більш практичною і вдумливою
автор змальовує саме джульєтту. ромео, потрапивши у полон почуттів, не відразу зміг зрозуміти, наскільки ілюзорне і крихке їхнє щастя, право на яке ще належить відвоювати.
у юних закоханих є союзники.
перш за все, стара нянька джульєтти. жінка звикла жити серед багатих і знатних, любить
гроші. співчуваючи своїй вихованці, вона все ж радить вийти заміж за париса. враховуючи деспотизм батька, легковажність матері і обмеженість поглядів годувальниці, дівчина залишається абсолютно самотньою у власному домі.
залишається ще монах лоренцо – людина освічена і прогресивна. він
розуміє, що країна втягнута у чвари між знатними вельможами. наївно думаючи, що кохання між членами родин монтеккі і капулетті здатне побороти вікову ворожнечу, монах погоджується закоханим. низка випадковостей, як це і буває у житті, призводить до сумної кінцівки – герої гинуть, ще раз
освідчуючись один одному у коханні.
трагізм фіналу просто приголомшуючий. на перший погляд смерть закоханих видається безглуздою. проте трагедія мала свої позитивні наслідки: ворогуючі сторони, нарешті, помирилися. кохання ромео і джульєтти стало всесвітньовідомим прикладом краси і сили
почуття. змінювалися епохи, з’являлися все нові покоління юних мрійників, але історія шекспірівських закоханих і сьогодні продовжує жити і хвилювати серця.
автор – василь симоненко рік написання – 16.01.1963 тема: зображення «жаги» до повноцінного життя як гарантії того, що наступні покоління плекатимуть повагу до предків. ідея: показати, що людська душа повинна бути надзвичайно багатою, а наше життя – сповнене дій, таких дій, які гідно зможуть
оцінити наступні покоління. “люди-прекрасні” художні засоби: епітети: прекрасні люди, краще сонце, байдуже каміння, камінні душі. порівняння: земля – мов казка. метафори: я загруз у землю, земля мене цупко трима, каміння захотіло ожити. з першого речення помічаємо, що ліричний герой залюблений у
життя. він визнає, що всі «люди – прекрасні», а «земля – мов казка». ліричний герой з’єднаний із рідною землею духовно, вона (земля) у його серці. він немов у полоні в землі, адже вона його «цупко трима». ліричний герой розуміє, що він і всі інші повинні рухатися вперед, жити, «бути дужими»,
«любити», так сильно, щоб навіть «каміння байдуже захотіло жить». він проти того, щоб люди «загрузли» у своїй рутині і не розвивалися. автор натякає на те, що нам всім варто почати жити, по-справжньому жити, робити великі справи для нас та нашого майбутнього. ми стали «черствими», у нас «камінні
душі», тому необхідно докласти чимало зусиль для того, щоб наступне покоління могло побачити «слід», який ми залишимо після себе. тому «розчиняйте серця і чоло», не жалійте себе! будьте працьовитими! тоді ваш труд принесе плоди і ці плоди будуть гідно оцінені.
ответ:121
Объяснение:
Вік його на даний час