шекспірівський гамлет належить до так званих «вічних» образів, як відділяються від твору, що їх породив, та починають жити своїм життям у творах інших часів і народів.
спадкоємець датської корони гамлет вирушає на навчання до віттенберзького університету й там перебуває в непідходящому і, до того ж його найближчим другом стає нетитулована особа. принц дуже любить мистецтво, театр, сам пише вірші. дізнавшись про смерть батька, молодик приїхав додому до ельсинора, де він побачив, що й матері в нього, здається, більше немає… підозріла смерть короля, батька гамлета, ганебне раптове заміжжя овдовілої королеви гертруди… язик не повертається назвати її матір’ю! зустріч із привидом знімає заволоку таємниці з королівської смерти, тож винуватець названий. молодик вирішує передусім перевірити, чи не був привид просто галюцінацією. із цієї миті й починається народження «вічного образу»: перевірка приводить принця до страшних відкриттів, що дорогі йому люди зрадили його (мати, кохана офелія, полоній, лаерт, також розенкранц і гільденстерн, з якими він навчався в університеті).
гамлет цілком може ухвалити миттєве рішення та виконати його. так помирає полоній; вирішується доля розенкранца та гілденстерна; рвуться всі зв’язки з офелією, шкода, що вона виявилася такою слабкодухою.
коли гамлет бачить дядька, його рука тягнеться до шпаги, але хіба «мишоловка» влаштовувалася тільки для клавдія? найгірше те, що, крім гораціо, принцеві нема на кого покластися; бо датчани не зрозуміють його, хоч і люблять; їм ближчий лаерт, якого вони до замку. тому вбити клавдія – означає стати таким самим, як він, а для молодика немає нічого ганебнішого за це. він пустить у хід рапіру після того, як мати вип’є отруту, після зізнань лаерта, перед своєю неминучою смертю. його понесуть, як воїна, чотири капітани, а фортінбрас знає сенс у хоробрости та боягузтві.
цей образ настільки суперечливий і незвичайний, що люди, розмовляючи про гамлета, будуть говорити самі про себе. вічно.
тарас шевченко — людина, яка зробила для українського народу більше, ніж будь-які політики, що мали силу та можливість покращити життя людей. літературна спадщина поета надихала весь український люд до рішучих дій, щоб здобути свободу. глибокі філософські роздуми кобзаря нам, людям xxi століття, не лише зрозуміти дійсність у часи кріпацтва, але й прислухатись до його заповітів, які були, є та будуть актуальними завжди.
без чого не може існувати людина? звичайно, без батьківщини! для кожної людини, для кожного народу його рідний край є місцем, яке необхідно шанувати й любити. тарас григорович навчав нас: «свою україну любі за неї господа моліть». ми, кримчани, народились у казковому місці, яке любимо за дитячі спогади, за теплий хліб, за безкрайні степи, за величні гори. де б ми не були, по яких життєвих стежках не довелось би пройти, україна буде місцем, де нас завжди любитимуть і чекатимуть.
кожен з нас знає, що в сиву давнину не було поділу між українцями, росіянами, білорусами, був єдиний народ — слов’яни. народ, перед яким тремтів ворог, народ, якого об’єднувала віра. але в результаті політичних подій дружнє побратимство зникло й розділилося на різні держави.
подай же руку козакові
і серце чистеє подай.
і знову іменем христовим
ми оновим наш тихий рай, —
закликає тарас шевченко засланців у вірші «полякам» (1847 рік). ми повинні пам’ятати, що ми — брати однієї крові, і мусимо одне одному в скрутну хвилину, поважати традиції, яких дотримувались наші пращури, бо ніщо так не зближує людей, як спільні думки та віра.
