Антось Корецький «…Оті огидливі речі, оті звіроцтва, ота пекельна ненависть і злоба до брата — та хіба ж таким виром не людських загар може буди владована згода в розхитаній і облитій кров’ю державі? Ні, тисячу раз ні!»; «Був огрядний і стрункий — красень юнак; його біле благородне чоло обмежали золотисто-каштанові кучері, на виразнім обличчі світились ласкою і відвагою сині очі.» Ватажки Польської шляхти (Потоцький) «І криклива пишнота, і вираз обличчя, що довчасно злиняло на розпусних ночах, і хітливі безсоромні очі, і млява, знесилена постава — нагадували швидше фігуру знудженої повії, ніж мужнього ватага Посполитої Речі.»
Образ України окреслюється в багатьох віршах збірки “Пролісок”: До України , “Україна приснилась мені”, Народові українському”, “О, яка ж ти сумна, Україно моя”, “До Русі-України”, “До галичан”. З цих поезій постає чарівна природа рідної землі, з’являються окремі подробиці українського побуту, протиставлені за принципом антитези суворій сибірській реальності. Впадає в око й те, що вимріяні картини далекого краю свідчать про бажання героя бачити рідну землю багатою та щасливою. Як правило, кожен з таких образів підсилює контраст між бажаним і реальним. Так, після світлої картини літнього вечора в Україні, що наснилася героєві вірша Сон , постає сувора реальність сибірської ночі: Тьма наді мною, стужа діймо, а за стіною виє зима.
здається головного героя звати кліві