Відповідь:
Дружити я хотіла б, звичайно, з Федьком. Хоч він і трішки розбишака, але зате справжній і надійний друг, не зрадить, не лише в біді в скрутну хвилину, не заздрісний, не підлий.
Зате у Толика, не дивлячись на його зовнішнє благородство, негативних якостей хоч відбавляй. Він заздрить хлопцям і найбільше Федькові. Він марнославний - його так допекло за живе, коли люди на березі дивувалися спритності Федька, що він також попхався на крижину. Але не розрахував сили і власні здібності, чим і сам влип в халепу, та ще й н аразив на небезпеку інших. Він боягуз - у нього була можливість до Федькові вибратися з води, але в цей час він думав лише про власну шкуру. Зате він не готовий нести за свої рішення відповідальність, більш того, щоб уникнути покарання, він звалив свою провину на іншого. А що найбільш неприємно - він так нічого і не зрозумів.
Пояснення:
Климко залишається сиротою, виховується у дядька, але той гине від фашистської бомби. Життя змусило хлопця рано подорослішати: він серйозний, відповідальний, хазяйновитий. А після смерті дядька йому довелося покладатися тільки на себе. Мабуть, саме тому і Климко, і його друг Зульфат — чутливі й до чужого горя. Самі беззахисні, вони прихистили у себе свою вчительку Наталію Михайлівну з малою донькою Олею. Зрозумівши, що запасів на зиму обмаль, Климко вирішив іти у Слов'янськ по сіль, на яку можна було наміняти харчів. А йти треба аж 200 кілометрів! Можливо, якби це було потрібно тільки йому, хлопець не наважився б іти в небезпечну мандрівку, але Климко готовий терпіти холод і голод заради друга, заради улюбленої вчительки з немовлям.
Тичину називали то символістом, то імпресіоністом, то романтиком… Чи зводили характер його поезії до справді притаманної йому панмузичності, Історик вітчизняної літератури Сергій Єфремов так казав про поета:
«Тичину важко уложити в рамки одного якогось напрямку чи навіть школи. Він з тих, що самі творять школи... Поет, мабуть, світового масштабу, Тичина формою глибоко національний, бо зумів у своїй творчості використати все багате попередніх поколінь надбання. Він наче випив увесь чар народної мови і вміє орудувати нею з великим смаком і майстерністю... Дивний мрійник з очима дитини і розумом філософа